Куда обратить особое внимание выбирая сервера.

Куда обратить особое внимание выбирая сервера.

Со временем каждая фирма, в течении личного роста, имеет возможности встретиться с фактом когда будет нужно раскручивать свою IT-сферу. Подходит момент, что дирекции просто необходимо покупать производительные сервера, так как офисные пК теперь не работают с нужными приложениями и с защитой информации. Монтаж и запуск серверной станции дает возможность уладить некоторые проблемы по реализации коих необходимо значительные мощности, упорядочивания основных или дополнительных копий важных сведений, организация удаленного подключения к приложениям и другим сетям фирмы. Подбор оптимального сервера для организации позволяет обеспечить стойкий доступ к информационным данным организации. До совершения покупки ещё надлежит измерить задачи сервера потому, что по этой причине напрямую зависит общая стоимость оборудования а также его обслуживание.

Сервер, первым делом, является сильным пк, что в силах легко решать значительные вычислительные задания как vps windows, а кроме того соединять одновременно все цифровые данные организации. В угоду большего удобства сервера начали классифицировать соответственно их назначению и поставленных задач. Согласно данной матрице сервера распределяют на:

Сервера, на каких распределяются довольно большие размеры данных. Данные сервера намеренно смонтированны непосредственно под БД.

Сервера, в цели коих входит функционирование приложений, которые требуют значительных мощностей и где может сидеть несколько человек разом.

Другие типы сервера можно отнести к файл-хранилище, они предназначены для сохранения сведений и допуска к нему различных групп пользователей

Но, должны уточнить что эта классификация стала весьма относительной и часто сервера проделывают одним разом несколько действий при работе.

По таким элементам как оперативная память, процессорная мощность, вместилище винчестера вычисляют функциональную систематизацию серверов. Также сильно сказываются на схожее разграничение величина блока а также его виды.

Ну, давайте начнём с главных шагов по точному поиску сервера.

В первую очередь определите цели и роли, которые начнет делать ваш сервер.

Очередным шагом будет описание будущего условия а также площади под функционирования сервера. Важное условие узнать количество пользователей, что будут нагружать серверные потенциалы машины.

И под конец, требуется разобраться какими мощностями будет характеризоваться ваш купленный сервер. Речь идет о таких мощьностях как процессор, жесткий диск и прочее

Всегда до покупки поставьте правильно проведите оценку нужд для компании. Это позволит вам исключить приобретение сервера с недостающими или чрезмерными мощностями, а значит — не совершать лишних растрат. Когда вы покупаете сервер с небольшими производственными мощностями то появляются проблемы с полным функционированием серверной деятельности, поэтому может возникнуть множество ошибок а также закрытость сервера. Когда будет закуплен сервер с мощностями что превышают нужды, тогда это поведет дополнительные расходы на сервис и службу сервера.

Данные рекомендации дадут вам возможность найти себе сервер, какой будет подходить любым вашим надобностям. И вам требуется учесть возможность расширения мощностных характеристик сервера по мере увеличения бизнеса. Нынче вы сумеете купить своей фирме приличный конструктор сайта и не тревожится о устойчивой службе и исполнения поставленных задач.

И, сделаем итоги. Прежде вам требуется решить какие проекты будут выполнятся на серверах, сколько именно работников начнут иметь к нему аккаунт и сколько предполагается синхронных подключений. Потом рассчитываем как много мощьностей будет здесь использоваться и с этих параметров браться к анализу запросов на покупку сервера.

Искренне желаем вам успешной эксплуатации и совершенствования вашего бизнеса.

Дилемма по поиску желаемого выделеного сервера

Дилемма по поиску желаемого выделеного сервера

Представленная инструкция выйдет интересна для компаний, скопление людей у которой составляет от 5 до 15 пользователей.

Ключевая основная цель этой заметки является объяснить про значение аренда windows сервера в компаниях и предоставить консультации по лучшему поиску серверного оборудования а также софта.

Основная речь о том что слово «Сервер» от английского трактуется как прислуга. И впрямь, выделенный сервер предоставляет весьма нужные услуги для всех работников многих сфер. Именно поэтому AHKOР всегда стал очень работоспособным, и по этой причине достаточно дорогим. И даже не всегда многие выделеные сервера являются более производительноны чем стандартные стационарные персональные компьютеры. И еще исключительно занимательный факт заключается в таком факте что когда сервера трудятся на пользователей, в этом случае пользователи их выходит хозяевами.

Проанализируем роли и задачи.

Сейчас мы подойдём к таковому выводу что задачи какие делает сервер следует использовать для разнообразных серверных станций, а возможно и сконцентрировать пару задач на единственном сервере. Изначально следует понимать что в организациях серверных станций больше одного, такое обусловлено тем что в действие вступают некоторые факторы, что следует рассмотреть по отдельности. Заметим что подобные разделения несут весьма относительный характер.

1. Выделенный сервер какой нужен для разнообразных софтов.

Подобный сервер организовывается довольно эпизодически. Он назначен для организации довольно сильных проектов, главным образом это вычисляемыые задачи учетных кодов или сторонних программ которые запрашивают довольно больших мощьностей для своих вычислений. Как правило, в мелких фирмах данные компьютерные программы бывают довольно нечасто и поэтому такие сервера нашли вовсе не самую большую понятность. Данный вид серверов потребует присутствие больших производственных составляющих, мощные процессоры последнего типа, и большого объема оперативной памяти. Аналогично обязательным условием является факт наличия запасных носителей и мощная охлаждающая система.

Делаем вывод — это очень недешевые сервера. Однако на таковых серверах монтируется сервер под Сателлиты, и делать функцию по установке другого ассортимента кодов.

2. Сервер для терминальных задач

Такой компьютер имеет порядочно схожести с сервером для кодов. Суть подобного терминального сервера состоит в таком вопросе что аппарат нужен для многих юзеров с разнообразным уровнем допуска. Принесенная методика даёт возможность подключаться к аппарату от всевозможных соединений (часто очень медленных) и осуществлять здесь различные расчеты и устанавливать программы. Сюда входит как аналитическая так и счетоводная проекты. От подобного сервера требуется продвинутая и неотказная мощность, так как одновременно к нему может быть подконнекченно несколько абонентов. Однако к данному серверу могут примазываться абоненты с ноутбуков и телефонов.

На терминальный подход подключаются клиенты под спец. Приложения и программы.

Во всех обстоятельствах выбора сервера надо принимать во внимание ряд специфик, что очень значительны в работе.

Серверные станции отнюдь не являются рабочим местом для работников. Чем меньше сотрудники имеют в своем распоряжении к ним пароли, тем лучше.

Не нужно отдалять от серверов мыши а также клавиатуры. В самый неуместный случай они будут крайне важны

Весьма значимым моментом в работах серверных станций считается электропитание. Не экономите на ИБП и аккумуляторах.

Файлсервера всегда нуждаются в проф поддержке. По этой причине не забудьте наблюдать за красными лампочками и пронизывающими тонами выпускаемым информационным сервером. Лучше оповестить о сигналах заблаговременно, чем потом исправлять поломки.

Сервер проработает значительно длительнее когда его отнюдь не станут беспокоить дополнительно. Никаких индивидуальных заданий, только рабочие. Ежели он не работает круглые сутки, тогда так порой лучше, проработает лет 5, а то и более.

неПрощання

Я так давно не заходила на свою сторінку блоксу, що аби не автоматичне введення паролю, то я б і не згадала його, певно.

Проте, зізнаюсь чесно, Вас всіх тут тихцем почитувала.

Скільки разів хтіла сюди щось написати, повернутись до Вас, але все якось руки не доходили, або слів не вистачало, аби все-все розповісти.

А тут серед ночі заходжу на пошту, а там: «Блокс припиняє своє існування».

От і все. Повернулась одна.

Блокс був окремою планетою, де зібрались найкращі в світі люди, які завжди слухали, підтримували, раділи і переживали разом з тобою.

Блокс подарував мені найкращу подругу, без якої тепер взагалі не можу уявити свого життя. Блокс сам був найкращою подругою.

Не хочу драматизувати прощання, тому що не вірю. Та і тому, що хочеться думати, ніби наші шляхи ще десь перетнуться .

Я за вами сумуватиму. Неймовірно сильно.

Прощатись назавжди не буду, а просто скажу — до нових зустрічей, блоксівчани! 🙂

P.S. «нє іщі мєня вкантактє, в аднакласніках нас нєту..», зате я є в твіттері, тому, хто хоче не втрачати зв’язок і кому цікаво, шукайте Ksyhanets.

чужа білизна

Я – дівчина. Відповідно до стереотипів, мене мало б цікавити все-все-все, що відбувається, я маю бути в курсі всіх пліток. З особливою увагою і пильністю я маю ставитись до новин з особистого життя. Навіть найінтимніших. Але то стереотип. Бо я не така.

Скажете «ой, та ладно не така! Всі ви такі!»

Відповім – ні.

Я не вважаю за доцільне лізти в чиєсь особисте життя, якщо воно не моє. Для мене це щось інтимне, можливо навіть щось на зразок нижньої білизни – її не мають бачити всі.

Стереотипи ламаються. І так само розмиваються думки щодо особитого.

До чого я веду?

Загалом, за свої вісімнадцять років (вже з половиною, якщо це щось змінить суттєво) я не раз особисто зіткалась з плітками – і в чужу адресу, і в свою. Часом ці плітки були невинними і можливо навіть абсурдними, смішними. Але часом людей настільки цікавить особисте життя інших, що лише за однією якоюсь дрібничкою вони ладні робити неправильні висновки і їх же потім поширювати всім, кому не лінь.

Кажуть, що плітки поширюють жінки. Що саме ми являємось найбільшими пліткарками. Тут я ладна посперечатись і доволі таки серйозно на це налаштована (це наперед, мо’, хто протестуватиме).

Знаєте, я багато бачила хлопців, які пліткують не менше, ніж дівки. Більше того, я знаю людей, які ладні поширювати плітки, стрираючи географічні кордони. Зараз я говорю не в маштабах країни, звісно що, але все одно.

Мене неабияк дивує, чому людям настільки цікаво знати, що відбувається в особистому житті інших? Невже це настільки важливо? Без цього неможливо прожити, чи як?

Чому люди сунуть свого носа туди, куди не потрібно? Невже вони не бачать, що є межа, паркан височезний, на якому написано крупними літерами «Не лізь! Особисте!» Хоча краще було б, та і доцільніше, повісити табличку, яка свого часу висіла в аудиторії одного викладача з гуманіратних дисциплін, з написом «Не підлазь – уб’є». Можливо, тоді це було б більш ефективно.

Чому людям так подобається порпатись в чужій білизні?

Може, хтось знає, що керує цими людьми, коли вони створюють плітки і ласо обговорюють їх потім? Чесно, відповіді на це питання я знайти не можу. Так само не можу знайти навіть якесь виправдання їм.

Чи то, можливо, я просто чогось не розумію?

грустьпічаль

Жопа прийшла, як завжди, неочікувано і, як завжди, феєрично (с)

Да-да, саме так.

Ні, в принципі, все гаразд. Я все ще жива і поки що ще при здоровому глузді. Але останній потроху вже втрачається через постійне стирання в порошок навчанням і вивітрюється сильними вітрами, що за вікном.

Я знала, що буде важко, але, чесне піонерське — я не думала, що буде НАСТІЛЬКИ важко!! На початку нового року студентам-економістам було подаровано три тижні практики, тобто ще три тижні додаткових канікул, якщо бути відвертими. В сукупності 5 тижнів відпочинку — це дуже сильно чудово. Але от знову адаптуватись після цього до шаленого ритму навчання дуже важко і проблематично. Ще й враховуючи темп, який нам задано.

Я знаю, що все це я витримаю, хоч і вижмуть з мене всі останні соки. Я впевнена, що дійду до кінця. Але от тільки тепер починаю сумніватись в кольорі свого диплому — звичайний чи все ж таки червоний? Час покаже.

А нині гризтиму своїми трохи ослаблими через брекети зубками цей твердючий граніт науки.

А ще мене курвить відстань. 47 днів без коханого — то повна тріщина. Я думала, що після того часу, проведеного разом, буде троха легше. Але, як то кажуть, індик теж думав, доки в суп не попав. Я шалено сумую. На стіни лізти хочеться. Ще й можливості побачитись поки що не маєм ні я, ні він. Тому чекаємо найближчого зручного моменту, аби вирватись один до одного.

Телефонні розмови щоночі, ранкові смс і дзвінки в скайпі — то всьо класно, звісно. Але вкотре впевнююсь, що ніщо з цього всього не замінить живого спілкування і фізичної присутності коханої людини поруч.


моє_вперше

Моє_вперше — то такий хештег в твіттері є. І саме він дуже влучно підходить до змісту даної замітки.

Ну, по-перше, троха запізно, але все одно я б хотіла всіх Блоксівчан привітати з новорічними святами. Нехай цей рік принесе вам лише щастя, радість і міцне здоров»я, багато-багато посмішок, хороших новин і кохання. Нехай в вашому домі панує добробут. Бажаю, щоб ви завжди жили в достатку. І щоб бажання ваші і плани завжди втілювались в реальність.

Тепер скажу, як і обіцяла в коментарях до попередньої замітки — коханий не побоявся цілувати мене зі скобами 🙂 І взагалі, коли я озвучила йому своє припущення з приводу цього, він на мене накричав троха і сказав: «Как тебе такое могло в голову прити?! Разве это может быть причиной, чтобы не целовать тебя? Мы с тобой не так часто видимся, чтобы из-за такой ерунды я отказался целовать тебя» Прям бальзам на душу 😉 Загалом, тут всьо гуд. Я його ніразу не поранила, і він не жалівся на те, що скоби йому заважають.

А зараз повернемося до самої суті моєї замітки. Пам»ятаєте, я колись обіцяла вам щось розказати? Не розказувала раніше, бо боялась наврочити. А тепер, коли вже все сталось, пишу вам.

Так от, вперше в житті я побувала в Дніпропетровську.

Вперше в житті я знайомилась з батьками і близькими друзями Коханого.

Вперше в житті ми з Коханим мали можливість троха пожити разом.

А тепер по порядку.

План поїздки на Новий Рік в Дніпропетровськ ми з Коханим виношували ще з літа. Відверто кажучи, я не сподівалась, що все завершиться успішно. Спочатку ми просто говорили про це. Потім, в листопаді, Коханий почав мене задовбувати, аби я потроху говорила з батьками з приводу поїздки. Пізніше, він і сам зателефонував моєму татові, аби відпросити мене. Тато тоді остаточної відповіді не дав. Тому через пару хвилин, аби вже напевно, татові зателефонувала ще й мама Коханого і запевнила, що вони абсолютно не проти, аби я до них приїхала, навіть більше- вони там мене вже чекають. Наступного дня тато сказав мені: «Їдь!» 🙂

Але після цього теж не все було гладко, бо трапилась якась тріщина з квитками: Коханий замовив їх, а потім виявилось, що їх пепепродали комусь іншому. Тому довелось підключати зв»язки, аби за півтора тижні до Нового Року купити квитки. На щастя, все вдалось і квитки ми все ж таки отримали.

Потім все було як у сні: п»ятигодинна дорога, мої нервування перед зустріччю, знайомство спочатку з татом Коханого на вокзалі, потім вже вдома знайомство з його мамою. Все пройшло набагато краще, ніж я очікувала. І немалу роль тут відіграла моральна підтримка нашої Ромашки. Величезна їй подяка за це 🙂

Всі 7 днів, які я провела там, для мене були найкращими. Це можна назвати мрією, яка втілилась в життя. Ми майже цілодобово були поруч, засинали і прокидались разом. В будь-який момент ми могли один одного обійняти і поцілувати. Ми разом готували сніданок/обід/вечерю, разом прибирали, разом відпочивали. Одного разу коханий навіть забєцав для мене романтичну вечерю. Правда, ніякого вина чи шампанського на столі не було, не було і свічок з пелюстками троянд, але про це в той момент і не думалось. І взагалі, це не мало ніякого значення і не вплинуло на саму атмосферу. Було вже приємно від того, що все він приготував сам і навіть обслужив мене 🙂

В вечір перед від»їздом в нас обох настрій був не дуже. Навіть думати не хтілось, що час вичерпано. Тоді Коханий весь час повторював, що ці дні, проведені разом, для нього багато чого значать. І його фраза, яка змусила мене пустити сльозу, запам»ятається мені надовго: «Быстро прошла эта неделя. Не верится просто. Если бы я мог, то перемотал бы время назад и заново пережил бы эти дни с тобой рядом..»

Потяг мій рушав рано-вранці. О 7 годині ранку ми вже стояли на вокзалі. В 7:22 відбувся наш прощальний поцілунок. А о 7:24 я попрощалась з Дніпропетровськом.

Ревіла, що дурна.

І я ось вже третій день вдома, а все одно не можу звикнутись з думкою, що тепер між нами знову сотні кілометрів. Але ми обидва впевнені, що таке ще не раз повториться. Ми цю відстань витримаємо. Головне перечекати півроку. Тоді вже буде набагато легше.

І на останок я дякую своїм батькам за те, що відпустили мене. Дякую Ромашці, що весь цей час підтримувала мене. Дякую батькам Коханого за теплий прийом. І,звісно, дякую Коханому, що подарував мені казку.

самовдосконалююсь

Краса потребує жертв. Сталий вислів і вже, навіть, банальний. В основному, його чуєш від дівок, які страждають, бо носять височезні підбори, або одягають капронки в 20 ден, коли на вулиці завірюха або ж просто дуже холодно. Таке можна почути, коли робиш епіляцію або ж щипаєш брови.

Це все так і є, погоджусь. Але тепер я розумію даний вислів трошки інакше. З власного досвіду. Ні, це не через носіння підборів чи щіпання брів.

Рік тому до мене дійшло, що я маю жахливий прикус. Півроку я жила з цією думкою, думаючи-гадаючи, що можна зробити. Після цього я дійшла до висновку, що без скоб тут не обійтись.

Я вже в серйоз почала задумуватись щодо них, ходила на консультації до ортодонтів і чула одне: «серйозний випадок. тільки скоби. більше ніяких варіантів».

Я погодилась. Коханий не одобрив цього, бо «ты и так красивая. зачем тебе все это?» Але як би там не було, я вже зробила остаточне рішення і твердо сказала про це коханому. Він трошки попсіхував, постраждав, але потім вже змирився, після того, як я прочитала йому нотації про муки, які чекають мене. Не йому ж носити залізо на зубах півтора роки.

Коли вже діло набрало обороти, моя ортодонт заявляє мені, що для того, аби все зробити, як треба, мені треба видаляти два зуба. Після цього речення доцільно було б приліпити фото мого виразу обличчя, коли я це почула. Але так як такого не маю, тому просто скажу, що це для мене був величезний шок. Кількасекундний ступор і промовляю свою відповідь: «я погоджуюсь».

Про те, як мені рвали зуби, я краще промовчу. Бо це був занадто сльозливий етап. Я його пережила. Було нелегко, та я справилась. Півтора тижні жила на різних пюре, бо тільки таке і можна було їсти. Мама, ніби знущаючись, накупила різних смаковеликів, яких мені нізя. Коли вже потроху я почала переходити на нормальну їжу, в мене жахливо почали нити зуби. Їсти не могла взагалі нічого, жила лише тільки на банановому пюре і чаях.

А от вчора в мене почався новий етап — я вже в скобах. Перші години дві після візиту до ортодонта в мене був стан пригніченості. Самооцінка глибоко в сраці, настрій там же. Чому?! Незручно, вигляд не дуже і взагалі.. Виявилось, що морально до цього я не зовсім готова була. Раціон харчування треба змінювати. Не кардинально, але все ж таки.. Газованих напоїв не можна. Навіть шампанське тепер для мене табу. Хоча сказали, на Новий рік трішки можна. Хоч трішечки — це вже радує 🙂

Сьогодні я вже більш-менщ змирилась з скобами, вже посміхаюсь на всі зуби. Єдине, що турбує — відчувається вже той біль, про який попереджали,і про який вичитала я. Тепер я вже на собі відчула цей «ефект піаніно», коли язиком проводиш по зубах, а таке враження, ніби ти пальцем проводиш по кравішах піаніно. Бррр.

І також одне з важливих питань, яке мене хвилює — коханий наважиться мене цілувати, чи ні? 🙂

Але що б там не було, які б випробування мене не чекали попереду, я зупинитись вже не можу. Я не хочу зупинятись. Результат, який чекає мене після півтора років носіння скоб, дуже мотивує. І він затьмарює все-все.

Я розумію і знаю, що я не досконала. І такою ніколи не стану. Я маю багато комплексів, але тепер розумію, що їх можна позбутись. З одним із них я зараз і розправляюсь.

Багато хто каже мені, що не наважились би на скоби в моєму віці. Деякі кажуть, що це принизливо, а від деяких я чую захоплення моєю відважністю і сміливістю. Чесно кажучи, сама не знаю, як я наважилась на все це, не розумію, як погодилась на видалення абсолютно здорових зубів і дала згоду на півторарічну скову моїх зубів залізом.

Тому, повертаючись до початку моєї замітки, скажу, що ось це для мене жертви. Жертви, на які я свідомо йду для того, щоб подобатись собі й іншим, для того, аби стати кращою і показати іншим, наскільки я прагну цього вдосконалення. Я не хочу бути однією з тих, хто ниє, що і те мені не так, і те не подобається в зовнішності — я просто беру і виправляю ці недоліки. Навіть якщо на це потрібно забагато часу.


все налогоджується

Продивилась я останні свої замітки тутоньки і зробила висновок, шо я нитік. Соплі до колін вже висять, і не тому, що я хворію, а тому, що мій холеричний темперамент трохи притупився, і тепер тимчасово домінує меланхолічний.

Так от, вирішила я, що пора всім цим соплям своїм покласти кінець. Бо ще одна замітка в дусі «всепоганоойлюдонькиякжежитьдалі», і ті, хто випадково зайде на мій блог і наткнеться на неї, подумає, що в мене тут суцільні муки і страждання, а не життя, сповнене пригод і хороших моментів юної вісімнадцятирічної дівчини.

Ну так от, кажу вам з впевненістю — в мене все добре. Я вже не рюмсаю щовечора і щоранку, я вже багато посміхаюсь і періодично можу покричати на людей 🙂 Ну і то тільки тому, що вони мене курвлять. Ну, а як ми знаємо, в світі не без цього.

Все налагоджується. Людина, що зникла, знайшлась, а точніше — об»явилась сама, навчання потроху добігає свого кінця (ну, по крайній мірі в цьому році), кохання все ще присутнє в моєму житті і сподіваюсь, що тікати не збирається. Ну і друзі, без яких я нікудИ, також зі мною, якщо навіть і не фізично, то морально вони точно цілодобово в моєму серці.

Є кілька новин, які ну прям язик чешеться, аби розповісти вам, ну але поки що, доки точно ще нічого не відомо, я стримаюсь. Залишу таку собі невеличку інтригу. І якщо все вийде, так як я того бажаю, то чекайте розповідь від мене у всіх подробицях 🙂

Ну а поки що я буду завершувати. Зараз заварю собі кавці, вмощуся в ліжечку і читатиму книжку. Влаштую собі справжній домашній вихідний.

І ледь не забула — з зимою вас, любі мої. Невідомо, наскільки холодною виявиться вона цьогоріч, та я бажаю, щоб кохання зігрівало вас навіть в найлютіші морози 🙂

безвихідність

Не раз ми впевнюємось в тому, що життя — воно як зебра: полоса біла, полоса чорна. І ми всі бажаємо, щоб темних періодів в нашому житті було якомога менше, ну або ж щоб вони взагалі були відсутні.

І в цьому плані я така ж, як інші. Я хочу, щоб печальних моментів в моєму житті було менше й менше, але від мене це мало залежить.

По натурі своїй я дуже емоційна, тому будь-що може вивести мене з себе і так само будь-яка дрібничка може мене засмутити. І це я вважаю одним з своїх найбільш шкідливих недоліків.

Шкідливих, саме так. Чому? Я багато переживаю і нервуюсь, і саме це стало причиною частих візитів до лікарів. Також через мої нерви я погано сплю і часто ллю сльози. На ранок ефект просто жахливий — страшно на люди показуватись, чесне слово.

Зараз, що мене, скажімо так, радує — я хоч знаю причину всіх моїх істерик. Але особливо нічим це не допомагає.

Я невчасно почала забивати на навчання. Ой, як невчасно — останній курс, кінець семестру, сесія, що вже дуже близько… А мені все одно. Отак от просто все одно. Бо я зациклилась на одній проблемі, яка бентежить мене вже четвертий день, і відволіктись ніяк не виходить .

Четвертий день не проходить без сліз. Я вже навіть стомилась плакати, але стримуватись просто не можу.

Мене вбиває безвихідність цієї ситуації.

Дуже важко, коли людина просто так, не пояснюючи нічого, зникає з твого життя. В прямому значенні — зникає. Четвертий день я нічого про неї не чула, і вияснити теж нічого не можу. А голова просто вже обертом йде, роздумуючи, що могло статись з нею, чому все так.

Спочатку був один варіант, а зараз я відчуваю, що він безглуздий. Зараз мені здається, що все набагато серйозніше. Але ж підтвердити свої здогадки я не можу. І від цього просто хочеться лізти на стіни.

Я тримаю кулачки і молюсь щоранку та щоночі, щоб з цією людиною все було гаразд. І це вселяє трохи віру.

Але тривога все одно не полишає мене.

сльози і соплі

Дістало все і всі, що оточують мене.

Просто неймовірно дістало.

Хочеться крізь землю провалитись. Або ж просто щоб це все було сном.

Як кажуть люди, піздєц підкрався непомітно. Отак от і в мене.

Все було добре, все було чудово. В навчанні — гуд, в особистому — теж, з батьками взагалі скандалів не було. І тут тобі на — в навчанні — повна срака, в особистому — ще більша скрака, здоровенна така — ого-го, з мамою — скандали. І лише тато мене розуміє. І брат. Але цими всіма проблемами, що в мене, їх не хочеться грузити, і без мене неприємностей вистачає.

А я вже дурію від того, що мовчу, що все в собі тримаю і нікому нічого не говорю.

Комусь щось можу розповісти. Але то все далеееко не все, що розриває мене зсередини. Такий собі ефект айсберга: сім восьмих із того, що я розповідаю, знаходиться під водою.

Але цього ніхо не помічає. Та і мені, в принципі, це на руку, так як особливо й не хочеться цих дотошних допитів від батьків, псевдоподруг.

От, правда, і мовчати важко. Я вже з глузду просто їду. Божеволію. Вмираю потихеньку з середини.

Кожен вечір в мене не обходиться без сліз. Реву так, що прям дихати важко стає через сльози. В мене вже очі печуть, голова болить, та і сліз майже немає. А я все одно задихаюсь і продовжую не плакати, а ревіти прям.

Я вже хочу, аби все закінчилось скоріше. Я вже не можу так далі.  Я не сильна. Я не витримаю, бо вже з розуму їду від навали всього цього.