моє_вперше

Моє_вперше — то такий хештег в твіттері є. І саме він дуже влучно підходить до змісту даної замітки.

Ну, по-перше, троха запізно, але все одно я б хотіла всіх Блоксівчан привітати з новорічними святами. Нехай цей рік принесе вам лише щастя, радість і міцне здоров»я, багато-багато посмішок, хороших новин і кохання. Нехай в вашому домі панує добробут. Бажаю, щоб ви завжди жили в достатку. І щоб бажання ваші і плани завжди втілювались в реальність.

Тепер скажу, як і обіцяла в коментарях до попередньої замітки — коханий не побоявся цілувати мене зі скобами 🙂 І взагалі, коли я озвучила йому своє припущення з приводу цього, він на мене накричав троха і сказав: «Как тебе такое могло в голову прити?! Разве это может быть причиной, чтобы не целовать тебя? Мы с тобой не так часто видимся, чтобы из-за такой ерунды я отказался целовать тебя» Прям бальзам на душу 😉 Загалом, тут всьо гуд. Я його ніразу не поранила, і він не жалівся на те, що скоби йому заважають.

А зараз повернемося до самої суті моєї замітки. Пам»ятаєте, я колись обіцяла вам щось розказати? Не розказувала раніше, бо боялась наврочити. А тепер, коли вже все сталось, пишу вам.

Так от, вперше в житті я побувала в Дніпропетровську.

Вперше в житті я знайомилась з батьками і близькими друзями Коханого.

Вперше в житті ми з Коханим мали можливість троха пожити разом.

А тепер по порядку.

План поїздки на Новий Рік в Дніпропетровськ ми з Коханим виношували ще з літа. Відверто кажучи, я не сподівалась, що все завершиться успішно. Спочатку ми просто говорили про це. Потім, в листопаді, Коханий почав мене задовбувати, аби я потроху говорила з батьками з приводу поїздки. Пізніше, він і сам зателефонував моєму татові, аби відпросити мене. Тато тоді остаточної відповіді не дав. Тому через пару хвилин, аби вже напевно, татові зателефонувала ще й мама Коханого і запевнила, що вони абсолютно не проти, аби я до них приїхала, навіть більше- вони там мене вже чекають. Наступного дня тато сказав мені: «Їдь!» 🙂

Але після цього теж не все було гладко, бо трапилась якась тріщина з квитками: Коханий замовив їх, а потім виявилось, що їх пепепродали комусь іншому. Тому довелось підключати зв»язки, аби за півтора тижні до Нового Року купити квитки. На щастя, все вдалось і квитки ми все ж таки отримали.

Потім все було як у сні: п»ятигодинна дорога, мої нервування перед зустріччю, знайомство спочатку з татом Коханого на вокзалі, потім вже вдома знайомство з його мамою. Все пройшло набагато краще, ніж я очікувала. І немалу роль тут відіграла моральна підтримка нашої Ромашки. Величезна їй подяка за це 🙂

Всі 7 днів, які я провела там, для мене були найкращими. Це можна назвати мрією, яка втілилась в життя. Ми майже цілодобово були поруч, засинали і прокидались разом. В будь-який момент ми могли один одного обійняти і поцілувати. Ми разом готували сніданок/обід/вечерю, разом прибирали, разом відпочивали. Одного разу коханий навіть забєцав для мене романтичну вечерю. Правда, ніякого вина чи шампанського на столі не було, не було і свічок з пелюстками троянд, але про це в той момент і не думалось. І взагалі, це не мало ніякого значення і не вплинуло на саму атмосферу. Було вже приємно від того, що все він приготував сам і навіть обслужив мене 🙂

В вечір перед від»їздом в нас обох настрій був не дуже. Навіть думати не хтілось, що час вичерпано. Тоді Коханий весь час повторював, що ці дні, проведені разом, для нього багато чого значать. І його фраза, яка змусила мене пустити сльозу, запам»ятається мені надовго: «Быстро прошла эта неделя. Не верится просто. Если бы я мог, то перемотал бы время назад и заново пережил бы эти дни с тобой рядом..»

Потяг мій рушав рано-вранці. О 7 годині ранку ми вже стояли на вокзалі. В 7:22 відбувся наш прощальний поцілунок. А о 7:24 я попрощалась з Дніпропетровськом.

Ревіла, що дурна.

І я ось вже третій день вдома, а все одно не можу звикнутись з думкою, що тепер між нами знову сотні кілометрів. Але ми обидва впевнені, що таке ще не раз повториться. Ми цю відстань витримаємо. Головне перечекати півроку. Тоді вже буде набагато легше.

І на останок я дякую своїм батькам за те, що відпустили мене. Дякую Ромашці, що весь цей час підтримувала мене. Дякую батькам Коханого за теплий прийом. І,звісно, дякую Коханому, що подарував мені казку.