сльози і соплі

Дістало все і всі, що оточують мене.

Просто неймовірно дістало.

Хочеться крізь землю провалитись. Або ж просто щоб це все було сном.

Як кажуть люди, піздєц підкрався непомітно. Отак от і в мене.

Все було добре, все було чудово. В навчанні — гуд, в особистому — теж, з батьками взагалі скандалів не було. І тут тобі на — в навчанні — повна срака, в особистому — ще більша скрака, здоровенна така — ого-го, з мамою — скандали. І лише тато мене розуміє. І брат. Але цими всіма проблемами, що в мене, їх не хочеться грузити, і без мене неприємностей вистачає.

А я вже дурію від того, що мовчу, що все в собі тримаю і нікому нічого не говорю.

Комусь щось можу розповісти. Але то все далеееко не все, що розриває мене зсередини. Такий собі ефект айсберга: сім восьмих із того, що я розповідаю, знаходиться під водою.

Але цього ніхо не помічає. Та і мені, в принципі, це на руку, так як особливо й не хочеться цих дотошних допитів від батьків, псевдоподруг.

От, правда, і мовчати важко. Я вже з глузду просто їду. Божеволію. Вмираю потихеньку з середини.

Кожен вечір в мене не обходиться без сліз. Реву так, що прям дихати важко стає через сльози. В мене вже очі печуть, голова болить, та і сліз майже немає. А я все одно задихаюсь і продовжую не плакати, а ревіти прям.

Я вже хочу, аби все закінчилось скоріше. Я вже не можу так далі.  Я не сильна. Я не витримаю, бо вже з розуму їду від навали всього цього.

те, що не забудеться

Пишу вам вже повнолітня. По паспорту мені вже 18, а в голові як була малявкою, так і лишилась 🙂 Не відчуваю цього взагалі. Але не про те мова.

Трошки повернусь до того, що відбулось в останні вересневі дні.

Ойй, людоньки, це було щось! Це були чудооові вихідні!

П’ятниця, 28. День народження, вітання з усіх сторін, погода шикарна, сонце посміхається і посміхаюсь я усім оточуючим. І неважливо, що на мене дехто дивися так, ніби я щойно з дурки втекла 🙂

В цей день я нарешті побачила брата свого, з яким востаннє обіймались, прощаючись, півтора місяці тому.

В цей день я побачила коханого, якого, станом на 28.09, не бачила рівно місяць і 1 день.

Це було найкраще моє День народження. Найкраще за всі 18 років мого життя. Це було незабутньо, це було весело, це було по-домашньому, але тим не менш, це було неймовірно!

Субота, 29. Ранок починається ледь не опівдні. Сонце цілує своїми теплими промінчиками. І до цих поцілунків приєднуються поцілунки коханого.

Зустріч з племінничком, поїздка до роддому, де на моє День Народження з’явився на світ ще один мій родич – Іванко. З вікна першого поверху виглядає щаслива матуся з манюньою на руках, а ми з братовим тестем не можемо стримати сліз на очах. Користуючись нагодою, я ще раз привітаю новоспечених татусика і матусю з первістком в їхній сім’ї. Най Іванко росте здоровий, щасливий і на радість вам, батькам.

Повертаємось до вихідних. Вечір суботи – не менш цікавий. Прогулянки нічною столицею з вином і цукерками, з близькими і дорогими мені людьми, з шикарним настроєм.. Незабутньо.

Неділя, 30. Маю повертатись сьогодні додому. Але все в останній момент відкладається. Ну не могла я не піддатись вмовлянням брата і невістки лишитись в них ще хоча б на деньочок. Цей день пройшов виключно в домашній, затишній атмосфері. Гуляла з Дмитрулькіним моїм, потім приготували з невісткою смачнючу вечерю, відкупорили пляху вина і чисто спілкувались. Про все, що завгодно, про все і ні про що.. А потім серед ночі засіли за смішнючий фільм. Очі вже злипаються, але спати ніхто не йде, бо не хоче, аби цей день завершувався.

Понеділок, 1. Це був найсумніший день. Бо я не хотіла повертатись додому. Це було настільки важко, що я навіть сліз не стримувала – ревіла тільки так. Було прикро усвідомлювати, що ці щасливі, веселі, безтурботні дні закінчились, і мене знову чекає з відкритими обіймами сіра буденщина.

По поверненню додому згадую все, ніби солодкий сон. Бо все було настільки добре, що й не віриться, ніби відбувалось все в дійсності.

Я хочу ще таких вихідних. Хоча ні, я хочу, щоб кожен мій день був таким же веселим, радісним. Все б то можна було влаштувати, але не вистачає для цього брата, племінника, невістки і.. звісно, що коханого..

Я вже дякувала сотні тисяч разів братові за такі афігєнні вихідні. Але все ж таки подякую ще раз. Це був найкращий і найдорожчий подарунок – їхня увага. З нетерпінням чекатиму ще зустрічі з ними всіма знову. І дуже хочеться сподіватись, що це станеться найближчим часом.

Дякую їм величезне за те, що вони в мене є.

Дякую за все.