нездійсненне бажання

Найбільша лажа, що могла останнім часом зі мною трапитись, і найбільший мій головний біль — моє день народження, яке наступить через кілька днів.

Ще місяць тому в мене були грандіозні плани на цей день. Хотіла зустріти своє повноліття в великому колі друзів дитинства і своїх  одногрупниць. Це мало б бути щось. Але виникли деякі незручності в організації такого заходу. А коли вони вже були вирішені, перехотіла я.

Чому?

Бо з’явився більш кращий варіант. Для мене. Я могла б поїхати в  Столицю до свого любого брата і племінника, і цей святковий вечір провести з ними в спокійній компанії за цікавенними розмовами на найрізномінатніші теми. А наступного дня я б звалила до коханого і решту часу провела б з ним. Що може бути ще краще?!

І коли в мене вже чюмоданноє настроєніє, коли я вже з нетерпінням чекаю цих вихідних, мені заявляють, що моя поїздка під загрозою відміни..

Тепер в мене немає абсолютно ніякого святкового настрою. Навіть не через те, що мої плани вже долітають коту під хвіст. Я просто не хочу свого дня народження. В мене таке передчуття, що я знову буду півдня ревіти, що знову буде паскудний настрій, що знову буде собачий холод і дощ литиме, як з відра.

І тепер, знову ж таки, як і в минулому році, в мене з’явилось нездійсненне бажання — я хочу викреслити 28 вересня з календаря. Чому це неможливо? Я б так цього хотіла..

може, то дійсно доля?

Сьогодні мала можливість поговорити з татом по душах. Хоча, в принципі, останнім часом в нас таке частенько відбувається. І, не буду приховувати, мені це дуже подобається.

Так от, говорила я сьогодні з ним про все: про бокс, про політику, про моє навчання і випускний, про стосунки в нашій сім’ї… Не оминули ми тему моїх відносин з Кошаком. Дізналась я про ставлення тата до цих стосунків, що він думає з цього приводу і перспективи з його точки зору.

Договорились до того, що, як виявилось, тато знає частину нашої з Кошаком спільної біографії, якої самі ми не пам’ятаєм 🙂 Так от, мій татусь пам’ятає нашу першу (!) зустріч – знайомство. Я дійсно була в шоці, враховуючи те, що ми знаємо один одного з дитинства.

Якою ж була наша перша зустріч?

Діло було в моєї бабусі в селі. Кошак мій тоді вперше приїхав до своїх грендперентс. Мене, малявку-шмакадявку, ведуть на пляж, а це чудо бігало за двором. Побачив мене, остовпів і промовив одну-єдину фразу: «Я тебя хочу» і побіг за мною)) Бліін, ну йому тоді було явно не більше 6 років, якщо навіть не менше)) Після цього інциденту всі бабулічки в селі говорили про то, що я тому маленькому хлопчику дуже сподобалась.

Наступний спогад з нашого спільного дитинства вже мій. Після нашої першої зустрічі пройшло вже пару років. Не пам’ятаю точно, яка пора року була. Але чітко пам’ятаю, що ми були тепло вдягнені і гуляли на вулиці. Линув дощ, і ми побігли до мене в хату. На голові в Кошака був капішон, і коли він намагався розв’язати шнурочки на ньому, вони заплутались. На допомогу прийшла я. Доки я там намагалась розплутати цей ледь не морський вузол, Кошак сказав мені, що я йому дуже подобаюсь.

Йдемо далі. Спогад наступний. Знову ж таки, з останньої зустрічі, яку я пам’ятаю, пройшло пару років. Здається, вік Кошака тоді був в районі 8, мій – в районі 6. Теж ще малявки. Так от, ввечері, ми всі такі класні, вийшли гулять. Таких класних нас було 4: я, мій Кошак, Настасья і Діма. На той час Дімі подобалась Настасья, і він почав за нею бігати (в прямому і переносному сенсі цього слова). Настасья ж не одобряла цих залицянь, тому від нього тікала. Здогадайтесь, хто бігав за мною? Правильно, Кошак. Пам’ятаю його фразу: «Ксюююш. Ты мне очень сильно нравишься». Але більше всього мені запам’ятались інші його слова. В мене тоді ще було довге, густе русяве волосся, і Кошак постійно повторював мені: «Дай я потрогаю локоны твоих волос. Они у тебя очень красивые».

Наступна зустріч наша, яку я пам’ятаю, відбулась вже в 2009 році. Саме цього літа ми почали вперше зустрічатись. Відносини протривали трохи більше року, але, по нашій взаємній дурості, припинились.

І от зараз за вікном 2012 рік. Наші стосунки з Кошаком відновились. І я не жалкую, що дала другий шанс нам обом.

Судячи з вищеописаних ситуацій, наші стосунки потроху зароджувались ще в дитячі роки. Кожну зустріч Він повторював мені, що я йому дуже подобаюсь. І вже зараз я чую від Нього інші, більш серйозні слова – «Я тебе кохаю».

І, особисто в мене, після аналізу всього цього, постає питання:

А, може, це дійсно доля?

капучіно

Ціле літо не пила капучіно. І сьогодні просто жахливо його захотілось. Був би поруч Кошак — витягла б його. Але так як моє чудо, м’яко кажучи, далекувато, я взяла з собою подругу і потопала з нею здійснювати це своє бажання. Подвійна порція — смакотааа ^^

 

А ще з завтрішнього дня починаються трудові будні. Панічно боюсь їх. Я не знаю, чого чекати. Не знаю, наскільки мені треба викладуватись і як багато нервів доведеться витратити на цей мій останній курс.

Просто крокую в невідоме.

Валер’янкою запаслась, а отже переживу 🙂