згадати все

Нарешті надворі справжня весна.

До останнього я була впевнена, що сьогодні цілий день знов проведу вдома в ліжку, переглядаючи свої серіали. Мене спасла моя Пічєнь. За що я їй неймовірно вдячна.

Як всьо було?!

Я на кухні роблю собі чергову порцію чаю. Чую, в кімнаті розривається телефон, пісенькою «Baskerville» «ін зіс таун, ін зіс таун, ін зіс девілс тааааун..». Я бігом до телефону, бо ж знаю, шо то телефонує моя любов всєх врємьон і народов. Взяла слухавку і чую «Шо робиш? Пішли гулять!». Я дивлюсь в вікно, розумію, шо погода шикарна, і я дуже сильно хо гулять. Тому бігом перекусила трохи, зібралась, полетіла на маршрутку назустріч своїй Пічєнці.

Зустрілись ми криками радості, бо не бачились вже десь близько місяця. Вирішили, що по такій погоді сидіть в якісь кафешці взагалі не айс, тому пішли за кавою і гоу гулять містом.

Давно ми не лазили алеями вечірніх Черкас. В одній руці – латте, в іншій – шоколад. А ми ідем обидві такі афігєнні, цокаємо підборами, з уст злітають слова з пісень «Океанів», «Пласів» і «Плачу Єремії»:

«не кидай мені свої карти – я і так знаю, хто ти…

ми так ховалися від зими 18 хвилин назад..»

«Я піду в далекі гори, на широкі плонини, і попрошу вітру з морів,

аби він не спав до днини..»

«..соу фак ю енівей..»..

І т.д.

Одразу згадується, як ми тільки починали дружити. Саме так все починалось в нас у вже далекому 2010 році в 9 класі..)

P.S. хто ще пам”ятає Чекістку-Феміністку, яка тимчасово покинула блокс, то вона вам всім передає палкий привіт. Чекайте на її повернення влітку)

мрії збуваються

Тепер і я повірила, що якщо чогось дуже сильно хотіти, то воно збувається.

Сьогодні до мене приїжджав Милий-коханий. Перша зустріч за останніх півтора роки. Вона була такою довгоочікуваною і в той же час несподіваною для мене.

8 березня Він привітав мене зі святом і написав, що має намір приїхати до мене в суботу. В мене ж, блін, радості скільки, стрибаю по кімнаті вже від щастя, а потім до мене доходить що це субота.. А субота 10.03 в мене робочий день. От підстава. Ну але я не розгубилась, бігом писать заяву про те, що буду відсутня  на заняттях. Тата довго вмовлять на її підпис не довелось. Він поки що нічого не знав. Вчора коли сказала йому, що в суботу мене майже цілий день не буде по причині того, що до мене приїжджає мій Любий, від тата почула тільки: «Тю. а чого ж ти раніше не сказала?!» Тобто реакція була досить спокійною і адекватною, що на тата цілком не схоже 🙂

Вчора вже точно вирішилось, що Милий-коханий до мене все ж таки не передумав їхать, домовились, що я його зустріну.

Вранці сьогодні очі ледь продерла, бо вчора довго не могла заснути (хронічне безсоння, по ходу). Тому ранок почався з міцної кави. Потроху роздуплилась, почала збиратись. Але все одно, як завжди, трішки спізнилась. (я не винна, то всьо грьобана 21 маршрутка — їхала довго).

Усвідомлення того, що це не сон, прийшло лише тоді, коли я його побачила. І то не одразу.

Ну що, пішли ми геть з автовокзалу. Спочатку зайшли перекусити чогось. Я не їла нічого, бо з дому приїхала сита, а от Милого-коханого покормить тре було. Тому він нормально поїв,  а я випила лише чашечку кави.

Потім пішли гулять по місту. Погода, на щастя, цьому сприяла — сонячно, тепло, хороше. І так ходили гуляли ми години 4. Під кінець я, правда, змерзла, але на це мені було пофіг, бо поруч був Він.

Час пролетів неймовірно швидко. З самого початку мені здавалося, що 6 годин — це нормально, але як виявилось — це дуууже мало. Ми дійсно не встигли озирнутись, як йому вже потрібно було повертатись додому, так як приїхати він зміг лише на один деньок. 🙁

Але ж, блін, це було тааак класно. З ним було так хороше, ненапряжно, легко.. Це був найкращий подарунок на 8 березня, який він міг мені подарувати. Я його обожнюю. І вже сумую.

Як жаль, що немає такої функції як «ріплей». Я б з задоволенням нею скористалась. Тому зараз єдине, що лишається, — це чекати нової зустрічі.