стріла купідона

«Вбилась занозой в сердце мое

стрела купидона»

© Найк Борзов

Це якісь дивні почуття. Щось схоже на моє перше кохання, але все ж таки, мені здається, що воно сильніше.

От хто б міг подумати, що я втрачу голову від цього юнака? Хто? А ніхто. Навіть в мене такого в думках не було.

Більше року спілкування в соціальній інтернет-мережі. Більше року  регулярних перепискок. Нічні розмови до ранку, які просто не пускали спати. Моя Пічєнь казала мені вже через кілька місяців: «Бабєнко, признай, він тобі подобається», на що я відповідала: «Та нєє, він просто хороший друг». Ага, просто.

Пам»ятаю, вечір, вірніше, ніч перед поїздкою в Одесу. Моя Пічєнь пече бабулі пічєньки, а я бігаю з кухні в кімнату ледь не кожну хвилину, бо переписуюсь з Ним. Та моя довольна пика, коли я читала Його повідомлення знову ж таки насторожувала мою Пічєнь: «Ти подивись на себе! і після цього скажи мені, шо він тобі не подобається. признай це наконєц-то!». І я знову ж таки відповідала: «Та він просто класний друг. З ним цікаво. Нічого більшого». Вона не вірила. І, мабуть, правильно робила.

Вже коли нарешті до мене дійшло, що Він мені подобається, то кришу мені після цього знесло швидко. Спочатку, правда, швидкість була невисокою, а потім понеслоо. Щось схоже на швидкісний потяг в Німеччині — 300 з гаком км/год 🙂

Була розговорила Його трохи, так виявилось, що я Йому подобалась близько року! І Він мовчав весь цей час! Я тут кілька місяців не витримувала, бо вже хотілось писати прямим текстом «ти мені неймовірно подобаєшся», а то рік! Капєц. Ну і витримка в Нього 🙂

Я просто млію, коли Він називає мене «кохана». Це так.. так класно, так мило, так няшно)

Описуючи своє ставлення до Нього, процитую рядок з «Океанів»: «я так млію за тобою, що й не мушу казати слів».І це дійсно так. Мені важко підібрати слова, щоб висловити все те, що вирує в мене всередині. Це почуття неможливо  передати словами. Його просто треба відчувати.

Зазвичай, коли мені хтось подобався, то було багатенько нюансів, які б я хотіла змінити в тій особі. Але тут мене влаштовує абсолютно все. І я нічого не хочу змінити. Ну, хіба що трішки рішучості додати. Але це ж ще тільки початок, тому що я можу від Нього вимагати?! Все гуд.

Пригнічує тільки ця клята відстань. Ну чому, чому ми живемо в різних містах? Це грьобана підстава. Але скоро весна, і, сподіваюсь, я не провтикаю можливість поїхати до Нього і побачитись з Ним. Я вже скоро дні рахуватиму до тої події. Ех..

Я хочу вірити, що на цей раз все буде гаразд. Я хочу вірити, що він дійсно той, мій Милий-коханий, який мені потрібний. І хоча я ще з впевненістю не можу сказати, що кохаю, та я вже його обожнюю. І я просто не уявляю, що було б зараз, аби ми тоді, 16 жовтня 2010 року не познайомились.

Коротенький огляд останніх подій

Мда. Роблю висновок, що я рідко з»являюсь на блоксі. Не в плані моїх заміток, а взагалі. От сьогодні наткнулась на експрес-панелі на закладку блокс.юей і вирішила зайти, глянути новини, що трапились в період моєї відсутності.

От зайшла на блог до Ромашечки і побачила, що 14.02 вона внесла мене в список осіб, яких вітала зі святом закоханих. Всі так їй дякували в коментарях, а я, падліна остання, навіть не бачила цього всього. Радує, що я хоч за допомогою приватних повідомлень її поздоровила, бо тоді б взагалі можна було вважати себе безсовісною і невихованою дівкою. Так як в коментарях вже не хочеться писати, то напишу тут: Ромашечко, дякую тобі величезне за привітання, звиняй, шо вчасно не побачила і не подякувала 🙂

Їдемо далі. Кавалєр. Пам»ятаєте його? Нещодавно буквально такі страсті були, сльози і соплі, щоб я не гробила наші відносини, а тут заходжу до нього на сторінку в ВК, а в нього вже нова пасія. І там любов така вже, шо мама дарагая. Я поржала зі своєю Пічєнькою і з Ромашкою з цього всього. От зазвичай я ревную кого треба і не треба, а тут я навпаки віднеслась якось на диво пофігістично. Може, тому що в мене в самої все гуд в особистому?! хмм. Всьо можливо.

Ітак, про особисте. Як я вже сказала, всьо гуд. Не дуже, звичайно, але ситуація більш-менш радує. Щоб охарактеризувати ці стосунки скажу лише одну фразу, яка блукає по інтернету: «Но почему ты знакомишься с красивым, умным человеком, с которым у вас общие интересы, вы друг другу нравитесь и из вас была бы идеальная пара, но он живет за 10000 км от тебя?». Да, грьобана підстава. Радує, що я вже знайома з цією людиною особисто, тобто знаю, з ким маю справу 🙂 І в мене хоч замість 10000 км лише 200, але все одно цей факт пригнічує. Тому спілкування з моїм Милим-коханим на даний момент виключно віртуальне. Але з часом, сподіваюсь, все зміниться в кращу сторону.

Навчання. Тут все в принципі теж гуд. Завал, звичайно, неймовірний, але я потроху цю купку розгрібаю. Викладачі вже починають довбати мозок, що через 2 місяці в нас сесія. Але, по-моєму, всій групі, як і мені, пофіг. Зараз єдина проблема — це три пари політичної економії на тиждень. (політекономія — то дійсно жахливо, бо на кожну пару нам тре визубрить лекцію сторінок так на 5-6 моїм маніпусіньким почерком + написання семінарів. але семінари, на щастя, в нас йдуть через пару. та все одно напряжно). Ходять слухи, що в нас в цьому семестрі буде ще одна практика, тільки вже по бухгалтерії. Більшості групи абсолютно все одно яка там практика, головне тільки щоб поставили, адже всім подобалось ніфіга не робить, спать і приходить аж на 4 пару в технікум 🙂

Книги. Ооо. Тут я можу говорити довго й нудно, але постараюсь сказати коротенько. Минулого тижня просидівши 6 днів за парами без можливості почитати хоча б трохи якусь книженцію, в неділю я начиталась за весь тиждень. Як наслідок, прочитано оповідання Джека Лондона «Мексиканець», одноактовий монолог Патріка Зюскінда «Контрабас» і нарешті розпочалось близьке знайомство з творчістю Юрія Андруховича і його книги «Рекреації». А, іще в той же день прочитала майже половину останньої книги з трилогії Юрка Іздрика — «Подвійний Леон. Історія хвороби». Скажу за всю ту прочитану літературу в двох словах: на книжки мені везе. І я цьому безмежно рада. На цих вихідних мене чекає чергова порція читань. Ціла субота і неділя.  Ах, какоє блаженство 🙂

Ну, загалом, отак от. На цьому закінчу поки що. Скоро, сподіваюсь, ще побачимось.

три хвилини

«За три хвилини загубився і влюбився та пропав» — ідеально. Саме в тему.

Писала колись Карпа: «Ставлю вкотре відмітку абсолютного щастя. А воно ж, за природою своєю, не може тривати довше, ніж мить. Питання в тому, скільки разів за життя ця мить спроможна повторитися»

От я поставила буквально кілька днів тому відмітку «абсолютно щаслива». І так миттєво, як з»явилось це щастя, так само миттєво воно і випарувалось. Не знаю, чи повториться ще ця мить, чи ні. Але в будь-якому випадку паскудно.

Вже другий день підряд хожу злюча і без настрою. Якщо настрій і приходить, то ненадовго — хвилини на три.

Як би банально не звучало, але щоб позбутися цього далеко не оптимістичного настрОю, я їм. Вчора цілий вечір лупила цукерки, запиваючи кавою з молоком. Коли цукерки скінчились, перейшла на яблука. На сьогодні в мене є тортик (спешл фо мі), багацько ківі, апельсини і нова партія яблук (на фрукти мене шось потягло). Чудово просто. З голоду я не помру.

Тре щось робити з цим поганючим настроєм, бо я навіть за пари не можу всістись. Одно оті думки в голову лізуть і все. І прогнать не можу їх ніяк. Може його знов за книжку всістись, а пари потім ввечері повчу? Ото, мабуть, так і зроблю.

До речі. про книжки. Вчора почала читати трилогію Юрка Іздрика «3:1″, що складається з творів»Острів КРК та інші історії», «Воццек & воццекургія» та «Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби». Перший я вчора години за дві прочитала. Сподобалась книга з першого ж рядка:

«Дівчинко моя, прощавай. Дивними були наші дні.

І короткими. Хай простить нас Бог, що ми зазнали

так мало щастя разом.

Я буду думати про тебе ще»

Тому не відволікавшись ні на кого і ні на що я поринула в текст. Так самісінько було з другою частиною — з «Воццеком ..». Але було до тих пір, доки не спаскудився настрій. Бо тоді вже я не змогла повністю віддатись читанню через постійні думки, які розривали мозок і душу.

Лишилось мені сторінок зо двадцять, тому зараз спробую відігнати весь негатив і знову, як вчора, присвятити всю себе Іздрику, а точніше, книгам його.