з днем народження мене.

Сьогодні мені 17. В мене день народження. Але таке враження, шо сьогодні не свято, а траур якийсь. Я півдня реву, як не знаю хто. Настрій взагалі паскудний, ше й погода паршива.

Більшість друзів і знайомих забули, не дивлячись на нагадування в «вк» . І все якось взагалі не так…

Я як відчувала, шо буде галімий день, бо напередодні було бажання взагалі пропустити 28.09, викреслити його з календаря, вирізати.. Мабуть, такого паршивого дня народження в мене ше ніколи не було.

Ну шо ж, хеппі бьоздей ту мі. Сподіваюсь, шо більше таких паскудних днів народжень в мене не буде. Хочу більше ніколи не плакати в це свято. Тому виревусь сьогодні, на всі дні народження вперед.

не збагну

Чому так важко повірити, що час швидкоплинний?

Наче ось на днях було 4 липня, а вже дивишся на календар і бачиш 25 вересня..

Наче нещодавно було 6.00 ранку, а тут дивишся на годинник і бачиш 23.20..

Чому мені так важко повірити в те, що через 3 дні в мене день народження? Чому я до сих пір вважаю, шо до нього ше 3 тижні?

Не збагну..

сама з себе в шоці

Замість того, шоб вільний час убивати в соціальних мережах, я знову почала дивитись серіали. Дякуючи таткові.

Як всьо було

Вчора я відпросилась з пар в зв»язку з жахливим самопочуттям. прийшла додому, напилась таблеток і заснула. Прокинулась о 3 год дня. Мені стало скучно, в «контакт» я не хотіла (та і тато не любить, коли я з його ноутбука там сижу), то я згадала, шо колись давно я дивилась серіал «Анатомія Грей». Закінчила його я на 7 сезоні і якійсь там серії. Ну от вчора я знову вирішила його подивитись. Дивилась до вечора (годинок так до 8 десь). 2 останні серії сезону не додивилась. Думала, шо все, знову закину. Але ні. Сьогодні я додивилась цей 7 сезон. Я маладца 🙂 Так як 8 сезону в інтернеті ше немає, то я вирішила тепер дивитись якийсь інший серіал. І обрала.. «Хауса». Я його ше ніразу не дивилась, я не бачила жодної його серії. Тому вирішила приобщитись до інших і почала дивитись цей серіал з самого першого сезону. Сама з себе в шоці. Ну, нічого. зато зайнятись буде чим)

P.S. Сподіваюсь, шо до «Днєвніков вампіра» діло не дійде 🙂

минеться, правда ж?

В мене ніколи не було такого, шоб я ставила собі за ціль знайти хлопця. Та і зараз такої звички не маю. Часом я навіть радію, шо сама — немає ні скандалів, ні сварок, ні з»ясувань відносин.

Але от буває такий стан, коли просто хочеться тепла, любові, ніжності. І зараз саме такий момент.

Не знаю чому, але зараз на душі якось так паршиво. Всередині мене ніби пустота якась. Ніяких емоцій. Єдине, чого мені зараз хочеться — це пригорнутись до коханої людини, відчути  задоволення від простого мовчання і тепла його обіймів. Хочеться просто заплющити очі і відчувати цей кайф.

Але ж, блін. Я зараз нікого поруч з собою не уявляю. Навіть, коли писала про кохану людину. Мені ніхто не подобається. Є лише друзі і знайомі. Все. Я не можу сприймати когось як щось більше, ближче. Ніхто не переходить межі «дружба/знайомство». Зовсім ніхто.

Блін. Сама себе не впізнаю. Давно такого стану не було. Це все осінній вечір. Минеться, правда ж?

Як ми Морквин дєнь рождєнь гуляли

Почнемо з найголовнішого: Морква — моя одногрупниця. Справжнє ім»я Іра, але для нас, як вже ясно стало, вона просто Морква 🙂

7 вересня в неї було день народження. Гуляли ми його 10.09, тобто в суботу.

В день самого народження, в середу, ми Моркву привітали повітряними кульками, тим самим так розчуливши її, шо від приємної несподіванки вона ледь не заплакала. 7 різнокольорових, яскравих повітряних кульок справили на неї враження, чому ми, Ксю в кубі і Цукерка відверто раділи.

В суботу ми припхались до неї додому вже з кращим подарунком — срібними сережками і срібним кулончиком у вигляді підкови.

Гулянка в нас була ого-го, скажу я вам. 7  обезбашених дівок в двокімнатній квартирі. Нам і вина того не тре було, бо і так було весело. Але все ж таки вино ми пили. 🙂  Коли вже майже все поїли, то вирішили з кухні перебратись в кімнату. В кімнаті допивали вино, співали пісень, сміялись одна з одної і танцювали. Годинок в 9 ми пішли за добавкою вина і заодно провели 2 дівок, які не могли лишитись з нами. На вулиці нам теж скучно не було: музика на телефоні лабає — ми підтанцьовуєм. Співать боялись, бо якшо хором всі семеро завиємо… Коротше, десь годину ми швендялись по вулиці і вирішили піти знову в дім. Друга частина гулянки була не менш веселою, хоча трохи був підпортив нам настрій один хлопак. Але ми швидко з ним розібрались і продовжили гулять.

Про те, як ми спали, я краще розказувати не буду. Просто скажу, шо тіснувато мальох мені було, бо 3 дівки на двомісному дивані і ше м»яка іграшка-песик Такса ледь поміщались на тому бідному диванчику.

Ранок важким не видався. Правда, закумарені ми були певний час, але ж то ясно, шо ми сонними були 🙂

Загалом, гулянка вдалась на славу. Завтра на парах буде шо згадать і з чого посміятись. Та, навіть, зараз фотки як переглянути, то вже на сміх рве.

Дівки любі, особливо ти, Морква, дякую вам за ці шикарні вихідні. Було дууууже весело 🙂


про наболівше

 

Зі своєю спеціальністю я визначилась давно. Ше в класі 4 я вже хотіла бути бухгалтером, хоча конкретно і не знала, чим він займається. Коли почала вивчати економіку в 5 класі, то зацікавилась цією наукою. Можливо, хтось, хто мене знає, скаже, шо то всьо було тому, шо в нас вчитель був крутим, але я так не вважаю. Ну хоча б тому, що в той чай мій старший брат навчався у ВНЗ теж на економіста, тому вдома в нас було вдосталь економічної літератури, яку я не тільки бачила на полицях, а ше й потроху читала. В 5 (!) класі! В класі 8 я вже точно визначилася з майбутньою професією – економіст, і ніхто інший. Мама мене відмовляла, мовляв, їх і так дофіга зараз, та я все стояла на своєму. Після 9 класу я вступила до технікуму на економічний факультет, як і хотіла. І після закінчення цього навчального закладу буду продовжувати навчання на цій же спеціальності в якому-небудь ВНЗ. Тобто, вибір свій я зробила свідомо. Я прекрасно знала, на що я йду і що мене чекає попереду. Все це я знаю і готова до випробувань.

Я дуже не люблю, коли, почувши мою спеціальність, друзі чи знайомі починають мені втирати, шо економістів зараз хоч греблю гати і що з цією спеціальністю сама я мало чого досягну в кар’єрному житті. Я вже стомилась повторювати, шо я все це знаю і знала до того, як вступала до технікуму.

Ще я не люблю, коли мені кажуть, шо я дарма пішла після 9 класу, тому шо після технікуму я ні в який нормальний і престижний ВНЗ не потраплю.

Ще кажуть, що навчання в моєму нинішньому нормальному закладі мені нічого не дасть. Тобто, нам не дадуть нормальних знань, які потрібні для майбутнього економіста. Хіба що за гроші. На це я можу сказати лише одне: корупція в Україні процвітає, і якшо хтось думає, що навіть в тому самому КНУ ім. Шевченка, КПІ або ж в тому самому КНЕУ не тре платити за оцінку, хоч зання твої на непоганому рівні, то я вже промовчу. Адже корупція є всюди. І далеко не факт, шо в тих вищеперечислених ВНЗ не беруть хабарів.

Тому, блін, я вже задовбалась відстоювати свою точку зору з приводу обраної мною спеціальності і навчального закладу. Якщо я захочу, то я знатиму все, шо мені необхідно. Потрібно лише бажання і перемога над лінню.

Це моє життя. Мій вибір. Моє майбутнє. І мені жити зі всім цим. І вже років через 10 я сама зроблю висновок, правильний шлях я обрала чи ні. Тому ненавиджу я, коли хтось шось вирішує за мене самостійно, тим паче, зараз, коли ше все моє навчання попереду.