Знову я повернулась. На цей раз вже з моря.
Цього літа випав мені шанс побувати під Одесою. Шестиднівна відпустка з подругою і її батьками вдалась, можна сказати, на славу.
Першого дня море нас зустріло холодно — не всі наважувались скупатись в ньому. Та мене це не зупинило — плавала тіки так. Всі наступні дні вода в морі вже була тепліша. З кожним днем я в воді проводила все більше і більше часу (відносно з попередніми днями) і на сонці не забувала валятись.
Плавала з Пічєнькой на убитому катамарані за 30 грн/год. Поки чекали, шоб звільнився катамаран, прицепився до нас якийсь дядько з Вінниці. Звався він Віталіком. Бляха, ну і стрьомний він же був. Мабуть, пив багато, або просто перевалявся на сонці, бо фейс червонючий був. Короче, вирішив він нас закадрить, та не вийшло. Слухаючи його мене тягнуло на «хаха». Пічєнька ше як-не-як стримувалась. Слава яйцям, звільнився катамаран і ми попливли. Після того більше ми з дядьой Віталіком не пересікались. Хіба шо лише за день до їхнього від»їзду він нас покликав, та ми не підійшли.
Ше я вперше за свої майже 17 років побувала в Одесі. Чудове місто. Відвідали ми морський порт, Потьомкінські сходи і славнозвісну вулицю Деребасівську. Налазились — жах. Не знаю хто як, а особисто я додомцю, вірніш, в наш будиночок, приїхала знесилена. Отже, прогулянка видалась чудовою.
Наступні дні ми вже просто валялись на морі. Останнього дня, тобто вчора, вирішила підкріпити свою засмагу, та не зовсім вийшло — пузо червоне, спина червона, все пече.. ніч ледве пережила. На щастя, на ранок краснота майже зійшла. Ба, може, й в засмагу перейде. 🙂
Ну а сьогодні вже була тривала і важка для мене дорога додомцю. Приїхала жива-здорова (не рахуючи головного болю) і задоволена відпочинком. Головний біль скоро пройде, бо спать іду, а от враження лишаться ще надовго.
P.S. Виражаю велику подяку Пічєньці і її батькам за хорошу поїздку. І не менша дяка моїм мамці й татку за те, шо відпустили 🙂