на морях

Знову я повернулась. На цей раз вже з моря.

Цього літа випав мені шанс побувати під Одесою. Шестиднівна відпустка з подругою і її батьками вдалась, можна сказати, на славу.

Першого дня море нас зустріло холодно — не всі наважувались скупатись в ньому. Та мене це не зупинило — плавала тіки так. Всі наступні дні вода в морі вже була тепліша. З кожним днем я в воді проводила все більше і більше часу (відносно з попередніми днями) і на сонці не забувала валятись.

Плавала з Пічєнькой на убитому катамарані за 30 грн/год. Поки чекали, шоб звільнився катамаран, прицепився до нас якийсь дядько з Вінниці. Звався він Віталіком. Бляха, ну і стрьомний він же був. Мабуть, пив багато, або просто перевалявся на сонці, бо фейс червонючий був. Короче, вирішив він нас закадрить, та не вийшло. Слухаючи його мене тягнуло на «хаха». Пічєнька ше як-не-як стримувалась. Слава яйцям, звільнився катамаран і ми попливли. Після того більше ми з дядьой Віталіком не пересікались. Хіба шо лише за день до їхнього від»їзду він нас покликав, та ми не підійшли.

Ше я вперше за свої майже 17 років побувала в Одесі. Чудове місто. Відвідали ми морський порт, Потьомкінські сходи і славнозвісну вулицю Деребасівську. Налазились — жах. Не знаю хто як, а особисто я додомцю, вірніш, в наш будиночок, приїхала знесилена. Отже, прогулянка видалась чудовою.

Наступні дні ми вже просто валялись на морі. Останнього дня, тобто вчора, вирішила підкріпити свою засмагу, та не зовсім вийшло — пузо червоне, спина червона, все пече.. ніч ледве пережила. На щастя, на ранок краснота майже зійшла. Ба, може, й в засмагу перейде. 🙂

Ну а сьогодні вже була тривала і важка для мене дорога додомцю. Приїхала жива-здорова (не рахуючи головного болю) і задоволена відпочинком. Головний біль скоро пройде, бо спать іду, а от враження лишаться ще надовго.

P.S. Виражаю велику подяку Пічєньці і її батькам за хорошу поїздку. І не менша дяка моїм мамці й татку за те, шо відпустили 🙂

came back

Я вже повернулась зі своєї півторамісячної відпустки. 48 деньків на свіжому повітрі, без інтернету (зате з книжками). 48 деньків повного відпочинку. Ах, як же було круто. Хоча, якшо так взяти, то літо відносно минулого не дуже вдалось, та все одно.

4 липня о 17 год і скількись там хвилин я прибула на місце призначення з татком, племінничком і коліжаночкою. І ше з нами був дядінька, який нас привіз. Коротше, от з того моменту і почались мої дачні канікули.

За це літо я з татуськом зробила племіннику пісочницю, навчилась готувати овочеве рагу і кабачкову ікру, стала для свого Дмитрулькіна (пемінник мій) на ці 48 днів мамцьою і татком, згадала як то воно прати вручну… в общєм, як казав мій татко «оце я понімаю, оце дочь — їсти наварено вчасно, в хаті прибрано. якби ше не гуляла довго, тоді б взагалі ціни тобі не було б» 🙂

А ше я трохань загоріла. Ну то навіть можна сказати не трохань, а нормально, але собі я все одно ішо нє нєгра)

Ше я цього літа трохи зайнялась собою. Була побачила, шо наїла собі черевце, то кожного ранку прес качала (40 разів, шо для мене немало). Пізніше я побачила, шо в мене целюліт на сраці — це взагалі для мене був удар. Не знаючи, як від нього здихатись, я окрім щоранкового пресу ше й присідать почала (тож 40 разів). Не знаю, чи поможе, та все одно присідать не покинула.

Цього літа в мене було 2 можливості виїхати на лотці на Діпро. Та не сталось як бажалось. Першого разу мене і ше одного мучачіка забули, а вдруге по ходу спєцом не взяли. Ну я не розстроїлась, бо після першого разу в мене виработався імунітет. Та і ше й Оленятко  (Ваня він, взагалі то, та ми з коліжанкою його Оленятком прозвали) не поїхало. То я була спокійна.

А останні 5 дачних днів були взагалі чудесні: приїхав мій  братєльнік з дружиною і її брат (тож з дружиною). Ці вихідні були «волшебными». Ми щодня випливали на лотці на рибалочку, заодно на островах засідали і смажили на кострі сардельки чи просто плавали в човнику, пили пиво, їли рибку і гризли сємки. А вже вдома робили кашу, шашлики, уху і плов (тож на кострі).

А ше в нас на хуторі, вірніше, в лісі, водиться шось незрозуміле. Бо буквально пару деньків назад я, тато, братова дружина і їх кума сиділи біля вогнища в дворі і зі сторони лісу чули якісь, навіть не знаю, як правильно  висловитись, крики. Вони були сумішшю людського крику і собачого гавкоту — короткі, як собаче «гав», і моторошні, як істеричний, жахливий людський крик. Ми  подумали, шо це може бути чупакабра. Але про таке думати було страшно, ше й о 2 год ночі, тому ми вирішили, шо то Стасік, який з нами до цього пив пиво, пішов в туалет десь об 11 і не повернувся (не взагалі, а просто в той вечір). Ясєн пєнь, шо то ми себе заспокоювали такими жартами, та все одно в туалет з того часу вночі ходили шайками 😀

Загалом, відпочинок був непоганим. Жаль тільки, шо я чекала від нього більшого.