Месяц: Июнь 2011

Якшо дощі не перестануть, то Черкаси перетворяться в друге українське Вилквове чи ше одну українську Венецію.

Дощ періщить вже кілька днів. Не без перестанку, звичайно, але все одно. В нас все позаливало, всюди не калюжі, ні, озера прямо. Транспорт нормально не ходить, пішки нормально теж не пройдеш — жах просто.

Сьогодні на екзамен йшла боса, взуття в руках, бо води по кісточки, а подекуди було навіть й більше.

В новинах чула, шо 11 ділянок в місті лишаються підтопленими, рух обмежено, а в деяких районах навіть заблоковано. Мерія може оголосити надзвичайний стан в місті.

Капєц, короче кажучи. На скільки відомо мені, то така погода протриває мінімум до 4 липня. Так шо треба купувати або кирзові сапоги, або надувний матрац, шоб якось переміщатися по місту.

Ось деякі фото

Нічьо так, да?

Все, все, всеее! Сесія позаду! Перший курс теж позаду.

Два екзамени здані на «9», середній бал 9,3. Та я крута! Звичайно, в школі оцінки були б кращими, та все одно я не розраховувала на то, шо середній бал мій буде таким. Я чогось думала, шо він буде нижчий. Кажу ж я вам, шо я недооцінюю свої можливості.

Отже, Канікули! Довгоочікувані 63 дні свободи. Цілих 63 дні відпочинку. Нарешті можна буде виспатись, нарешті ночами я гулятиму, а не сидітиму над семінарами чи над лекціями. Нарешті я зможу прочитати всі книжки, які хочу. Аааа! Це ж просто кайф.

Хоча, знаєте, за ці 2 місяці я встигну скучити за своєю групою. Вони в мене хороші. Мені не вистачатиме їхніх приколів, за*обів, не вистачатиме їхніх мордочок щодня.. 🙂

Але все одно, я рада закінченню навчального року.

Я не жалкую, шо пішла зі школи. Аби лишилась, то багато чого б в моєму житті не сталося б. А я навіть жодної миті за цей рік, шо минув, не хочу вирізати/стерти/змінити. Нові друзі, новий колектив, нові враження — це все лишило певний відбиток на мені і на моєму житті. Не хочу нічого змінювати. Анічогісінько.

Отже, всьо гуд, вері-вері гуд. Тепер я студентка другого курсу економічного факультету. Можете мене привітати 🙂

Ох, рєбята. Ну і деньок сьогодні.. Крутий..)

Екзамен перший здала! на 9. тобто, якшо брати по п*ятибальній системі, то «4+» в заліковій вже стоїть. Я щаслива. Вранці взагалі спокійнісінька ходила. Тільки накричала на одногрупників трохи, бо дуже шумно вони себе вели в той час, як одні вже писали екзамен, а інші повторювали (в тому числі і я). а взагалі, то все пройшло дуууже добре. Так шо результатом я задоволена. Лишився ше один екзамен і довгоочікувана і бажана свобода! на 2 місяці! Ех, скоро, зовсім скоро.

Другу половину дня провела зі своєю коліжаночкою. Купили їй штанці, собі купили шоколадного десерту, вершків і звичайного молочного шоколаду і поїхали до неї на каву. Поки добирались від зупинки до її будинку, потрапити під дощ. Таке лило, шо мама рідна. Промокли до останньої ниточки на трусах. Але ж класно було. Давно ні з ким під дощем не лазила (минулий четвер не рахується, бо тоді ті, з ким я потрапила під дощ, нили, шо вони всі мокрі, тому треба було гнатись за ними на зупинку під накриття). А сьогодні був кайф. Прийшли до неї додому мокрющііі, капєц прям. Довелось перевдягатись і рушник на голову наматувать, бо з волосся капало так, ніби ми щойно обидві з душу вилізли. Я б фотки виклала, але ми на них трохи косі, тому хай краще вони лишаться в сімейному архіві 😀

Взагалі, чудовий день. Хотіла б коли-небудь повторити його. Але вже без екзамену 🙂

сльози ручьйом текли,

бо я опять сама собі сказала,

шо я невдаха..

Почалась сесія. Завтра перший екзамен — математика. Це та дисципліна, яку я знаю, в принципі. Але все одно дуже й дуже сильно боюсь.

В мене проблема є, одна-єдина — я не впевнена в своїх силах. Я просто-напросто думаю, шо мені попадеться саме той білет, якого я не знаю. Я боюсь, шо мені попадеться та грьобана тригонометрія разом з задачами, які базуються на основах стереометрії та наслідках з них. Я боюсь, шо, навіть, якшо мені попадеться те, шо я знаю, то мене завалять в пух і прах.

Я завжди себе налаштовую на гірше. Я не можу спокійно сісти, передивитись матеріал і сказати собі впевнено «я зможу!». В мене завжди виходить по-іншому: передивляюсь матеріал, розумію, шо знаю його, але собі кажу «я не здам. я завалю». Сьогодні півдня проходила зарьована і тараторила мамі «я не здам. я не зможу». І як би вона мене не намагалася переконати в протилежному — як бачите, не вийшло. Вже і тато заспокоював як тільки міг, такі слова приємні говорив, але теж — ефекту ніякого.

Зараз знову сижу реву. Треба ше раз пити заспокійливе і, мабуть, іти спати. Бо, відчуваю, шо буде ше гірше.

Тримайте за мене кулачки, будь ласка.

 

— мм. ти моє сонечко..

— а ти не моє сонечко.

Бо ти з’їла рафаелки. 😀

©

Є в мене одна коліжаночка. Зветься вона Пічєнькою. Ну взагалі то справжнє імя її Лєна, але для мене то просто Пічєнька. Знаю я її відносно недавно – років 3 як. Спілкуюсь з нею лише рік. Але за цей рік в нас стільки всякого відбулось, шо з деякими за 5 років стілько всього не трапляється.

Коли ми разом – ховайся в жито. Ми дійсно 2 ідіотки (ясєн пєнь, шо в хорошому сенсі), які можуть з центра міста пиляти пішком о пів на 11 вечора в кінець міста (себто додому) і на всю виспівувати «хто ти є – ти взяла моє життя і не віддала? Хто ти є ти випила мою кров і п’яною впала..»

Тілько нас може плюханити від звичайного апельсинового соку не по-дитячому.

Тільки ми можемо сидіти в людному місці і жувати калорійні круасани чи просто йти по місту і топтати зефір.

Я люблю її за те, шо вона завжди поруч. Я люблю, шо вона прямолінійна. І плєвать, шо інколи ця її прямолінійність мене напрягає. Я просто обожнюю наші посиденьки на кухні за чашкою кави. Мені подобається те, шо ми обидві, коли поруч, ведемо себе по-справжньому: часом можемо бути дітьми, а інколи в нас досить серйозні, можна навіть сказати, дорослі розмови. В нас ніколи не було серйозних сварок – погризлись трохи, а потім телефонуємо/пишемо одна одній і розмовляємо так, ніби нічого не трапилось.

Вона єдина, з ким я безперервно спілкуюсь після того, як пішла зі школи. Вона одна з тих небагатьох, з ким я хочу продовжувати спілкування надалі. Мається на увазі, не протягом року-двох, а протягом всього життя.

Ех. Крута вона дівка. Афігєнно крута. І всьо.

— Агонь. баба-агонь!

— Ну да, з температурою 39..

©

Я, як завжди, по-нормальному не можу. На дворі сам розпал літа, а я сиджу вкутана в теплюче одіяло в температурою 38.1.

Як так могло статися — сама не розумію. Хоча ні, стоп. Можливо, все через те, шо я вчора під дощ потрапила..?! Та все одно.. я ж скільки разів під дощем лазила раніше і ніколи нічого не траплялось. А тут тобі на!

Ше й плюс до цього мій братєльнік приїхав. І моя хвороба тут явно не в тєму. Я так чекала його. Думала, на вихідні на дачу змотаємось, я нарешті на справжній рибалці побуваю.. облом. Вони з татом поїхали, а я тут. Ну то нічого, переживу. Не лишати ж коханого брата задоволення відпочинку від київської метушні через мене.

Тому із-за свого неслухняного імунітету я зараз сиджу в душному місті, з закритими вікнами і балконом, бо мені холодно (парадокс, чи не так? на вулиці +27, а в мене зуби клацають), п»ю гарячі чаї, різні фервекси, ацц і ше якусь білібєрду, шоб хоч якось збити температуру, і вкотре впевнююсь, шо я невдаха.

Ех, прикро 🙁

Вже 4 дні блог Цитрини не обновляється. Всього-навсього 4 дні, а я вже скучила за її замітками, які звеселяють чи навпаки змушують задуматись.

Я не вмію красномовно говорити, тому скажу, як зможу. Головне, шо це щиро

Цитрино, люба, повертайся на блокс. Ти вже стала невід»ємною його частиною. Тебе полюбили багато людей, як блоксівців, так і його гостей. Ти завжди для кожного можеш знайти слова підтримки, які так необхідні, можеш дати гарну пораду, якою неодмінно скористаються. Ти афігєнно крута. І я, та і не тільки я, за тобою дуже сумую, хоч і знаю тебе лише заочно.

Дуже сподіваюсь на скоре твоє повернення.

Коротко про головне:

• черговий скандал з мамою. ненавиджу, коли риються в моїх речах

• черговий провал в особистому. не дуже-то і парюсь. але все одно трохань паскудно

• вкотре розумію, що дружба з Нею не вічна. прикро це визнавати, я вам скажу

•  хочу канікул, а не в червні по +30^оС  сидіти на парах. мозок категорично відмовляється сприймати інформацію. умовний рефлекс з багаторічним стажем дає про себе знати.

ну шо ж.. частково сама винна.

але киснути — не найкращий час. перетерплю. знаю, шо зможу.