Плаваємо

Якшо дощі не перестануть, то Черкаси перетворяться в друге українське Вилквове чи ше одну українську Венецію.

Дощ періщить вже кілька днів. Не без перестанку, звичайно, але все одно. В нас все позаливало, всюди не калюжі, ні, озера прямо. Транспорт нормально не ходить, пішки нормально теж не пройдеш — жах просто.

Сьогодні на екзамен йшла боса, взуття в руках, бо води по кісточки, а подекуди було навіть й більше.

В новинах чула, шо 11 ділянок в місті лишаються підтопленими, рух обмежено, а в деяких районах навіть заблоковано. Мерія може оголосити надзвичайний стан в місті.

Капєц, короче кажучи. На скільки відомо мені, то така погода протриває мінімум до 4 липня. Так шо треба купувати або кирзові сапоги, або надувний матрац, шоб якось переміщатися по місту.

Ось деякі фото

Нічьо так, да?

перший курс — усьо. кінець

Все, все, всеее! Сесія позаду! Перший курс теж позаду.

Два екзамени здані на «9», середній бал 9,3. Та я крута! Звичайно, в школі оцінки були б кращими, та все одно я не розраховувала на то, шо середній бал мій буде таким. Я чогось думала, шо він буде нижчий. Кажу ж я вам, шо я недооцінюю свої можливості.

Отже, Канікули! Довгоочікувані 63 дні свободи. Цілих 63 дні відпочинку. Нарешті можна буде виспатись, нарешті ночами я гулятиму, а не сидітиму над семінарами чи над лекціями. Нарешті я зможу прочитати всі книжки, які хочу. Аааа! Це ж просто кайф.

Хоча, знаєте, за ці 2 місяці я встигну скучити за своєю групою. Вони в мене хороші. Мені не вистачатиме їхніх приколів, за*обів, не вистачатиме їхніх мордочок щодня.. 🙂

Але все одно, я рада закінченню навчального року.

Я не жалкую, шо пішла зі школи. Аби лишилась, то багато чого б в моєму житті не сталося б. А я навіть жодної миті за цей рік, шо минув, не хочу вирізати/стерти/змінити. Нові друзі, новий колектив, нові враження — це все лишило певний відбиток на мені і на моєму житті. Не хочу нічого змінювати. Анічогісінько.

Отже, всьо гуд, вері-вері гуд. Тепер я студентка другого курсу економічного факультету. Можете мене привітати 🙂


супер-пупер

Ох, рєбята. Ну і деньок сьогодні.. Крутий..)

Екзамен перший здала! на 9. тобто, якшо брати по п*ятибальній системі, то «4+» в заліковій вже стоїть. Я щаслива. Вранці взагалі спокійнісінька ходила. Тільки накричала на одногрупників трохи, бо дуже шумно вони себе вели в той час, як одні вже писали екзамен, а інші повторювали (в тому числі і я). а взагалі, то все пройшло дуууже добре. Так шо результатом я задоволена. Лишився ше один екзамен і довгоочікувана і бажана свобода! на 2 місяці! Ех, скоро, зовсім скоро.

Другу половину дня провела зі своєю коліжаночкою. Купили їй штанці, собі купили шоколадного десерту, вершків і звичайного молочного шоколаду і поїхали до неї на каву. Поки добирались від зупинки до її будинку, потрапити під дощ. Таке лило, шо мама рідна. Промокли до останньої ниточки на трусах. Але ж класно було. Давно ні з ким під дощем не лазила (минулий четвер не рахується, бо тоді ті, з ким я потрапила під дощ, нили, шо вони всі мокрі, тому треба було гнатись за ними на зупинку під накриття). А сьогодні був кайф. Прийшли до неї додому мокрющііі, капєц прям. Довелось перевдягатись і рушник на голову наматувать, бо з волосся капало так, ніби ми щойно обидві з душу вилізли. Я б фотки виклала, але ми на них трохи косі, тому хай краще вони лишаться в сімейному архіві 😀

Взагалі, чудовий день. Хотіла б коли-небудь повторити його. Але вже без екзамену 🙂

невпевнена в собі

сльози ручьйом текли,

бо я опять сама собі сказала,

шо я невдаха..

Почалась сесія. Завтра перший екзамен — математика. Це та дисципліна, яку я знаю, в принципі. Але все одно дуже й дуже сильно боюсь.

В мене проблема є, одна-єдина — я не впевнена в своїх силах. Я просто-напросто думаю, шо мені попадеться саме той білет, якого я не знаю. Я боюсь, шо мені попадеться та грьобана тригонометрія разом з задачами, які базуються на основах стереометрії та наслідках з них. Я боюсь, шо, навіть, якшо мені попадеться те, шо я знаю, то мене завалять в пух і прах.

Я завжди себе налаштовую на гірше. Я не можу спокійно сісти, передивитись матеріал і сказати собі впевнено «я зможу!». В мене завжди виходить по-іншому: передивляюсь матеріал, розумію, шо знаю його, але собі кажу «я не здам. я завалю». Сьогодні півдня проходила зарьована і тараторила мамі «я не здам. я не зможу». І як би вона мене не намагалася переконати в протилежному — як бачите, не вийшло. Вже і тато заспокоював як тільки міг, такі слова приємні говорив, але теж — ефекту ніякого.

Зараз знову сижу реву. Треба ше раз пити заспокійливе і, мабуть, іти спати. Бо, відчуваю, шо буде ше гірше.

Тримайте за мене кулачки, будь ласка.

Пічєнюшечка моя

 

— мм. ти моє сонечко..

— а ти не моє сонечко.

Бо ти з’їла рафаелки. 😀

©

Є в мене одна коліжаночка. Зветься вона Пічєнькою. Ну взагалі то справжнє імя її Лєна, але для мене то просто Пічєнька. Знаю я її відносно недавно – років 3 як. Спілкуюсь з нею лише рік. Але за цей рік в нас стільки всякого відбулось, шо з деякими за 5 років стілько всього не трапляється.

Коли ми разом – ховайся в жито. Ми дійсно 2 ідіотки (ясєн пєнь, шо в хорошому сенсі), які можуть з центра міста пиляти пішком о пів на 11 вечора в кінець міста (себто додому) і на всю виспівувати «хто ти є – ти взяла моє життя і не віддала? Хто ти є ти випила мою кров і п’яною впала..»

Тілько нас може плюханити від звичайного апельсинового соку не по-дитячому.

Тільки ми можемо сидіти в людному місці і жувати калорійні круасани чи просто йти по місту і топтати зефір.

Я люблю її за те, шо вона завжди поруч. Я люблю, шо вона прямолінійна. І плєвать, шо інколи ця її прямолінійність мене напрягає. Я просто обожнюю наші посиденьки на кухні за чашкою кави. Мені подобається те, шо ми обидві, коли поруч, ведемо себе по-справжньому: часом можемо бути дітьми, а інколи в нас досить серйозні, можна навіть сказати, дорослі розмови. В нас ніколи не було серйозних сварок – погризлись трохи, а потім телефонуємо/пишемо одна одній і розмовляємо так, ніби нічого не трапилось.

Вона єдина, з ким я безперервно спілкуюсь після того, як пішла зі школи. Вона одна з тих небагатьох, з ким я хочу продовжувати спілкування надалі. Мається на увазі, не протягом року-двох, а протягом всього життя.

Ех. Крута вона дівка. Афігєнно крута. І всьо.

Баба-агонь

— Агонь. баба-агонь!

— Ну да, з температурою 39..

©

Я, як завжди, по-нормальному не можу. На дворі сам розпал літа, а я сиджу вкутана в теплюче одіяло в температурою 38.1.

Як так могло статися — сама не розумію. Хоча ні, стоп. Можливо, все через те, шо я вчора під дощ потрапила..?! Та все одно.. я ж скільки разів під дощем лазила раніше і ніколи нічого не траплялось. А тут тобі на!

Ше й плюс до цього мій братєльнік приїхав. І моя хвороба тут явно не в тєму. Я так чекала його. Думала, на вихідні на дачу змотаємось, я нарешті на справжній рибалці побуваю.. облом. Вони з татом поїхали, а я тут. Ну то нічого, переживу. Не лишати ж коханого брата задоволення відпочинку від київської метушні через мене.

Тому із-за свого неслухняного імунітету я зараз сиджу в душному місті, з закритими вікнами і балконом, бо мені холодно (парадокс, чи не так? на вулиці +27, а в мене зуби клацають), п»ю гарячі чаї, різні фервекси, ацц і ше якусь білібєрду, шоб хоч якось збити температуру, і вкотре впевнююсь, шо я невдаха.

Ех, прикро 🙁

Цитрино, повертайся!

Вже 4 дні блог Цитрини не обновляється. Всього-навсього 4 дні, а я вже скучила за її замітками, які звеселяють чи навпаки змушують задуматись.

Я не вмію красномовно говорити, тому скажу, як зможу. Головне, шо це щиро

Цитрино, люба, повертайся на блокс. Ти вже стала невід»ємною його частиною. Тебе полюбили багато людей, як блоксівців, так і його гостей. Ти завжди для кожного можеш знайти слова підтримки, які так необхідні, можеш дати гарну пораду, якою неодмінно скористаються. Ти афігєнно крута. І я, та і не тільки я, за тобою дуже сумую, хоч і знаю тебе лише заочно.

Дуже сподіваюсь на скоре твоє повернення.

знову не те. знову..

Коротко про головне:

• черговий скандал з мамою. ненавиджу, коли риються в моїх речах

• черговий провал в особистому. не дуже-то і парюсь. але все одно трохань паскудно

• вкотре розумію, що дружба з Нею не вічна. прикро це визнавати, я вам скажу

•  хочу канікул, а не в червні по +30оС  сидіти на парах. мозок категорично відмовляється сприймати інформацію. умовний рефлекс з багаторічним стажем дає про себе знати.

ну шо ж.. частково сама винна.

але киснути — не найкращий час. перетерплю. знаю, шо зможу.