Месяц: Апрель 2011

Останнім часом стільки всього сталось. ну, відносно то його небагато, але всі ці 3 ситуації чомусь засідають в моїх думках і мені треба їх кудись сплавити.)

Отже, почнемо з найголовнішого — весна прийшла і до мене! нареееешті. нарешті вперше за останні 9 місяців я знову відчула себе щасливою. нарешті я знайшла людину, яка мені подобається і якій подобаюсь я. і ці відносини якісь.. особливі, чи що. немає оцих сюсі-пусі, немає «котиків», «зайчиків», «сонечок» і т.д. є лише ніжність, пристрасть і неймовірна легкість. здається нереальним, але все таки це дійсно так. сподіваюсь, що все це не буде швидкоплинним, адже я лювлю кайф. і хочу покайфувати якомога довше)

Так, ідемо далі. Мене харить мій колишній. от просто бісить і все. останнім часом він зачастив з телефонними дзвінками. коли я не відповідаю, то він починає ображатись і в трошки наглуватій формі розпитувати чим же я була так зайнята, що не відповіла, і що можна було б його попередити про свою зайнятість, шоб він не турбувався.  і тут таки виникає питання — любий мій, а з якої це радості я маю перед тобою відчитуватись? (це питання зокрема до нього). і інше питання — шо це за фігня? мені шось здаються підозрілими ці його часті дзвіночки.. і вони мене явно не радують. ну нічьо. то таке. позвонить-позвонить, та й перестане. сподіваюсь, звичайно.

Наступна думка, яка крутиться в моїй голові вже пов»язана не з амурними справами, а з дружніми відносинами. хоча. в принципі, з «лямуром» воно теж трошки сплітається.. короче кажучи, мені здається, шо одна досить близька мені людина хоче, щоб я обмежила круг спілкування.. до того мене ревнують, до тої теж.. типу «нет. дружи только со мной«. а мені це ойй як не подобається. хоча б тому що, шо я сама ніколи нікого не намагалась обмежити спілкуванням виключно зі мною. бо розумію, шо все це дитячий лєпєт і, взагалі, неможливо весь час спілкуватись тільки з однією людиною — все це дуже швидко набридає. але, нажаль, не до всіх це доходить.

ну от так от, загалом. в принципі, картина не чудова, але мене на 70% задовольняє. хоча б тому, що в мене все більш-менш починає налагоджуватись. (тьху-тьху-тьху, шоб не зглазити :))

 

P.S. Виражаю велику подяку за сьогоднішню вечірню прогулянку моїй Пічєнюшечці. сенк ю, люба. обов»язково повторимо 😉

Я така людина, яка дуже-дуже сильно любить розмовляти по телефону. Ну просто обожнюю. Звичайно, якщо тіки співрозмовник – досить приємна особа. Особливо люблю розмовляти вночі, годинки так після 11, навіть 12.

Найдовша по часу розмова по телефону тривала в мене 7,5 год. Це була розмова з дівахою, з якою ми раніше дуже гарно спілкувались. Памятаю, під час розмови ми ще  дивились фільм «Між небом і землею» і обговорювали його.

Найкоротша моя розмова по телефону тривала 0.01 хв. За цю секундочку я встигаю багато чого сказати. Частіш за все це «передзвони мені, бо в мене не безлімітка» 😀 але зараз в основному це «я перезвоню. бо в мене пара»

Найпізніший телефонний дзвінок був мені о пів на 3 ночі. Це був хлопець, з яким я на той час зустрічалась. Пристрелити його була готова за те, шо перервав мій сон.

Найпізніший телефонний дзвінок, здійснений мною, був о 01.36 ночі. Ні, я нікого не розбудила. Мене саму попросили позвонити. Тому мене не обматюкали і не послали куди подалі. Навпаки була дуже мила розмова.

Максимум я розмовляла до 5.37 ранку. Ця розмова тривала більше чотирьох годин з дуже приємною особою. Розмова була досить ніжною, в міру відвертою (не збоченою :))) і взагалі незабутньою. До речі, рекорд був встановлений на минулих вихідних.

«Болтун – находка для мобильного оператора». Тому впевнена, шо оператори Life:) мені завжди раді ))

Короткометражний мультфільм.

Випадково, зовсім випадково на нього натрапила. але, блін, він класний.

Мультфільм був створений Марком Осборном ще в 1998 році. В 1999 він завоював десятки нагород і був номінований на премію «Оскар» в номінації «найкращий короткометражний мультфільм».

Це така собі невелика казочка про ілюзію щастя.

 

P.S. відео в блоксі чомусь не хоче програватись, тому переглянути його можна тут

Чіп і Дейл спішить на допомогу.

Тілько тут Чіп і Дейл в одному лиці.

Коли людину просять про допомогу, то в принципі, нормальна людина хоча б спробує допомогти.

Так само й наш Чіп-і-Дейл. Його просять «допоможи» — і він допомагає. Бо Чіп-і-Дейл якогось хєра дуже правильний і вірить в то, шо хтось колись йому також допоможе. хоча б в найпримітивнішій ситуації.

но нє тут-та била.

 

фак! чому я така наївна?

-а вчора я, той-во, дяді пальці поламала.. і два дзеркала своїм дзеркалом правим розхєрачила..
-як?
-ну, не влізла між двома рядами. чого вони там стоять?
-ну да, і машина в тебе, як автобус.
-як кораблик.
-ага. а як пальці поламала?
-та він дзеркальце витирав..
-а тіло через капот не летіло, коли ти ламала йому пальці?
-нє. хіба шо через багажник.. (с)

Ірена Карпа «Супермаркет самотності»