я невдаха :)

Блін. давно я так не сміялась.  

сьогодні іду з навчання на зупинку з  одногрупником. вирішили трохи пройтись, а не сідати на найближчій зупинці, адже погода чудова сьогодні, та і додому не дуже хотілось.

так от, ідемо з ним, він розмовляє по телефону. якось так сталося,шо він підскознувся і ледь не    впав. нас на «ха-ха» проперло. ідемо, сміємось. тут він на хвилинку відвернувся, а я як підсковзнусь.. як впаду.. той повертається до мене і починає сміятись. подає мені руку, шоб я встала і каже:

«Ксюх, от я не викуплю як ти так шльопнулась? коли успіла? я ж тіки на секундочку відвернувся, а повертаюсь — ти вже лежиш і до тебе біжить якийсь мужик, шоб піднять!» 😀

доки йшли до зупинки, то обоє всцикались просто, а особливо я. йому то нічого — він швидше за мене заспокоївся. а я в маршрутці їхала і все одно смішно було з цього випадку. добре, шо друг зателефонував, та вже сміялась разом з ним. а то люди подумали б, шо я ненормальна якась. 🙂

незрозумілий ти.

Я тебе не розумію останнім часом.. Ти мені кожен день телефонуєш, цікавишся всим, що відбувається в моєму житті. коли чуєш ім»я якогось хлопця, або слова «одногрупник» чи «друг», то починаєш біситись. і я маю Тобі пояснювати хто цей хлопець/одногрупник/друг, щоб Ти заспокоївся.

але чому я маю Тобі це пояснювати? якого, питається, Ти бісишся? Ти ж сам сказав, що я Тобі просто друг. коли я запитувала про Твоє ставлення до мене, то хто відповів, що колишніх почуттів не лишилось, лише граминочка якась там? це була не я. Ти ж це знаєш прекрасно. я навпаки тоді розпиналася, щоб Ти зрозумів, що щось важиш в моєму житті. хоча тоді Тобі було пофіг все це.

а зараз.. зараз що, знову почуття спалахнули? але чому зараз? чому саме зараз Ти хочеш мене побачити і постійно дорікаєш мені тим, що я не можу приїхати до тебе? але ж я не повинна до Тебе їздити. ми не зустрічаємось. і я не хочу витрачати гроші лише для того, щоб на кілька годин побачити Тебе і вислухати все, чим Ти незадоволений.і саме тоді Ти не пропустиш можливості якимось чином принизити мене і ще раз сказати, що я наївна і тупа дурочка.

мені вже досить цього.

я лише почала від Тебе відвикати. хоч на граминочку, але мене трохи попустило. а Ти знову даєш про себе знати. причому в такому ракурсі.

я хочу бути з Тобою. але.. але в той же час і не хочу. мені набридло вже все це. я до Тебе все одно небайдужа, але Ти мені набрид. мені  набридли всі Твої ці, типу умні, думки.

я розумію, шо ти любиш дівчат, які трахаються кожен день, які не читають книжок, не навчаються і взагалі, яким все глибоко пофіг.

але ж я не така.я не дівчина, яка легко віддасться будь-кому.  я обожнюю читати книги, хоч для Тебе це взагалі таке шось, з минулого століття ніби. я задумуюсь про своє майбутнє, тому намагаюсь вчитись добре, щоб хоч щось вміти і знати. а для Тебе навчання — принизливе.

зараз Ти чомусь психонув і взагалі відмовляєшся зі мною розмовляти. сподіваюсь, це до кращого. сподіваюсь, цим вчинком Ти допоможеш мені викинути себе з моїх думок і з мого серця.

«Самостність в мережі»

Недарма ця книга Вишневського є однією з найпопулярніших книг сьогодення — це книга без хеппі енду.

Книгу я прочитала за порадою однієї знайомої. Почувши її враження від прочитаного, в мене в самої виникло бажання ознайомитись з цим витвором Вишневського.

Початок розповіді мене зацікавив. З одного боку хотілось розтягнути читання, з іншого — хотілось скоріше дізнатись що і як буде далі.

Сюжет розповіді я знала. Знала також те, що тут не хеппі енд. Але все одно читала із захопленням та неймовірною цікавістю.

десь посередині книги мене почали дратувати так звані ліричні відступи, адже цікавила подальша доля головних героїв. Тому книга почала читатися якось довго і трохи нуднувато.. Але коли дійшла до моменту, де вони вирішили зустрітись, то вже читала все на одному диханні. Звичайно, «відступи від теми» я бігом переглядала, не звертаючи на них особливої уваги, а от коли вже йшлось безпосередньо про головних героїв, то тоді я вже читала це з особливою увагою.

Наскільки мені відомо, то більша частина тих, хто читав цю книгу, вкінці плакали. Я ж чомусь думала, що в мене сліз не буде. Була, навіть, впевнена в цьому. Адже кінець я знала, тому в мене не мало бути особливих розчарувань. Прочитавши її останній лист до Якуба я була спокійна. Ніякиї емоцій.

«Якубику, відколи я тебе знаю, ти мені писав або розповідав правду. Про правду в науці, в житті, всюди. Усе в тобі правдиве. Тому я вірю, що ти мене зрозумієш. Зрозумієш, що я не можу так далі жити. Я вагітна. Тепер я б обманювала двох людей. Я не можу цього робити.

Ти подарував мені щось, що навіть важко назвати. Заторкнув у мені щось, про існування чого я навіть не знала. Ти є і завжди будеш частиною мого життя. Завжди.

Якубику, ти казав мені, що дуже хочеш, щоб я була щаслива, правда? Прошу, зроби тепер щось для мене. Щось дуже важливе. Щось найважливіше. Зроби це для мене. Прошу тебе. Я буду щаслива, коли ти мене пробачиш.

Ти пробачиш?

Мене не буде впродовж наступних місяців. Я вже тут не працюю. Щоб зберегти вагітність, я мушу бути вдома, а потім кілька місяців проведу в клініці.

Дякую тобі за все.

Дбай про себе.»

Але коли дійшла до епізоду, де вона збирала свої речі в бюрі і викидала в смітник його подарунки.. не змогла стримати сліз

«Тим часом вона принесла смітник. <…> Вона почала випорошувати шухляди. Коли секретарша вийшла, вона відкрила другу шухляду знизу справа. Ту найважливішу. Його шухляду.

Насамперед вона витягнула спалену зелену свічку, яку він їй колись надіслав, щоб вони могли «з’їсти вечерю при свічках». <…> У смітник.

Потім вона натрапила на ксерокопію його атестата про середню освіту. У смітник.

Заплямлена вином листівка з Нового Орлеана. У смітник.

Ні! Вона не може так зробити. Вона цього не витримає. Одним рухом вона висмикнула шухляду і витрусила до смітника все, що в ній було. Порожню шухляду заштовхала на місце, а решту свої речей поклала у торбу. Сиділа з похиленою головою і чекала на повернення секретарки.

У  якусь мить вона подивилась на смітник. З самого верху лежала плексигласова модель подвійної спіралі. Його амулет для неї.

— я зла, жорстока, гидка жінка, — подумала вона. — Як я можу таке йому зробити?! Саме йому?!»

Ще дужче розривілась, коли прочитала останній лист Якуба до неї:

«Чому мене всі покидають? Чому? Знайди мене сьогодні. Так як рік тому. Прошу, знайди мене. Врятуй!»

В мене навіть слів немає, щоб описати свій стан, прочитавши ці рядки.

В цей момент мені стало жаль головного героя. Він був вартий кращого. Він був вартий щастя. Особливо після сметрі Наталії.

Не знаю, як би вчинила я. Але до мене не доходить, чому вона лишилась зі своїм чоловіком. Все ж йшло до того, що вона мала б бути з Якубом…

Несподіване закінчення. Хотілось хеппі енду. Хоч тут. Адже в житті його не буває. Хеппі енд — із області фантастики. Реальність — жорстока. Тому хотілось хоч тут втекти від розчарувань.

новини не перестають дивувати..

Щойно вирішила подивитись новини. Зайшла на сайтик один, подививлась спочатку новини Украни, а трошки пізніше добралась до новин своєї області.

те що побачила, не те що здивувало, а викликало бурю негативних емоцій — в нас планують підвищити проїзд в маршрутних таксі до 2,5 грн. і це в місті, де проживає лише близько 300 тис. жителів.

от тепер скажіть мені, будь ласка, ну шо це за брєд?

«основна причина – подорожчання пального»

ну да, звичайно, коли дорожчає пальне, то обов»язково треба підвищити ціни на проїзд. але чому ж тоді, коли пальне дешевшає, то вартість проїзду не знижується?

і ще одне, чому якість обслуговування з цінами не зрозстає, а, навпаки, зменшується?

просто в шоці з всього цього. скоро, блін, пішком буду на навчання петляти.

не знаю, шо відбувається

останнім часом я не знаю, шо зі мною відбувається. я взагалі не така, яка була хоча б місяць назад.

я полюбила вазони.

полюбила прибирання в квартирі. мені приємно це робити.

я все частіше сиджу на кулінарних сайтах.

і ще, я вперше сама віддаляюсь від однієї людини, яку я ніби-то вважаю подругою. хоча насправді розумію, шо то ніяка не подруга.

мені з нею вже не так цікаво перебувати разом.

мені не цікаво з нею розмовляти.

мені взагалі не хочеться їй що-небудь про себе розповідати.

мене захарює те, шо в нас схожі думки, схожі смаки і взагалі…

в мене взагалі останнім часом шось не то з друзями — одна вважає мене подругою-органайзером (її я вже викреслила з списку своїх так би мовити друзів), інша просто не хоче слухати про мої проблеми. головне, шоб слухала її я. третя взагалі не зрозуміло чому викреслила мене зі своїх друзів.

шо це за брєд? я не хочу шоб все так було!

сьогодні, до речі, зустрілась зі своєю давньою подругою. так якось сталось, шо не спілкувались майже півроку. хоча живемо в сусідніх будинках. так хороше посиділи, поспілкувались. аж на душі легше стало.

Юлько, дякую, шо ти знову з»явилась в моєму житті. мені тебе не вистачало. 🙂



.. мої зелені очі :)

ммм. ви навіть уявити не можете, як я обожнюю пісню ОЕ «зелені очі». я її почула не так давно (сама не знаю як так сталось, адже я просто обожнюю ОЕ) але закохалась в композицію після першого її прослуховування. ну хоча б тому, що в самої зелені очі 🙂

а сьогодні зовсім випадково дізналась, шо на цю пісню, виявляється, ше й було знято кліп. ващє афігєнчик. обожнюю Океанів.

особливо, Чернявського. чувак просто аррр який. 🙂