.кожному своє.

Сьогодні в нас в місті випускний. Всі одинадцяті класи збирались в центрі міста і святковою ходою йшли до Соборної площі, де вже їх вітали, для них танцювали і співали.

Я ж пообіцяла своїй Пічєньці піти глянуть на неї. Про то, шо вона буде сама класна із всіх одинадцятих класів серед всих наших тридцяти з гаком шкіл, я знала давно. І сьогодні я в цьому лише впевнилась.

Моя бідна Пічєнь сьогодні не спала з 7, здається, ранку. Майже нічьо (чи взагалі нічого) не їла. А тому мені випала серйозна місія - напоїть її кавою, шоб вона не впала десь там по путі на Соборну. Купила я їй латте з корицею (я знаааю, шо вона це обожнює) і цим підняла їй трохи настрій.

Доки йшла до Пічєньки (ми ше з нею не зустрілись тоді), то бачила ще й Алєхандро. Він же в нас теж випускник-2012. Чи то на радостях, чи то з якоїсь іншої причини, він мене обіймаючи, наступив мені на ногу. Ше й так смачно наступив, шо й слід лишився :) Ну але я сьогодні йому ту витівку пробачила, бо ж він був такий гарненький сьогодні. Ну справжній мен. Біла сорочка, ідеально випрасувана, краватка, сірий костюм.. і то всьо на ньому тааак класно сиділо. Нє, красавчік па-любому.

А Пічєнька моя, до речі, мать-гєраіня. 13-сантиметрові ботільони  ZARA, важкущі сережки від Bershka, здається.. Дивлячись на неї вкотре розумієш, шо краса потребує жертв.

Ну але ж, блін, шо Пічєнічка моя, шо Алєхандро були такі гарненькі. Най-най-найкращі. Божеволію від них. Я аж пишалась тим, шо маю таких гарнющих друзів. Тому і ходила либилась майже напротязі всієї цеї церемонії.

А потім, коли всьо скінчилось, ми з дівками (Я, Пічєнь, Вітко і москаль Богдана) через нестачу лавочок сиділи на сходах центральної бібліотеки. Там ми з Пічєнькою ледь не погризлись (на щастя, цього не сталось). Щоб підняти настрій ми поперлись в найближче "Сільпо", де купили якесь дитяче безалкогольне шампанське і десерт "бейліз". І поперли в долину троянд. То було дійсно кльово, скажу я вам. Ми і натанцювались, і накричались від щастя, і облились цим шампанським доки відкорковували пляху.. Ех, класно ж все-таки.

А зараз я сиджу вже вдома і друкую цю замітку. А в той час моя Пічєнь вже п"янствує з своїми однокласниками :)

Зараз я ше трохи почитаю якоїсь книженції і, мабуть, повалю спать. Бо ж мені хтось, а точніше Пічєнь, обіцяла приїхать ту мі після того, як зустріне схід сонця.

Ну що ж, ждьомс Пічєнь.

Я, звичайно, сумніваюсь, що вона таки приїде, ну але ж вогник все ж в моїй душі палає. Тому надія не втрачена.

Не буває такого, щоб життя йшло ідеально рівномірно: не може бути стабільно все галімо, ну, або ж надто добре. Все циклічно. І життя наше теж. Періоди розквіту, піднесення змінюються періодами спаду, занепаду. Все відбувається циклічно.

Ну але ж буває, що період «всьо-капєц-як-паскудно» затягується. І це я називаю кризою. Але найчастіше даним поняттям характеризуються все ж таки відносини.

Мої відносини проходять ніби по шаблону. Все вкладається в 4 фази, так само, як і в економічному циклі:

- криза

- депресія

- пожвавлення

- піднесення

Ну а тепер починаємо малювати паралель.

Криза. В економіці даний період характеризується банкрутством підприєств, падінням рівня цін, заробітніх плат.

В мене ж це був початок краху відносин з тим моїм колишнім Кавалєром. Постійні скандали, скорочення часу наших зустрічей, падіння інтересу до Нього з мого боку.

Депресія. В економіці це застій виробництва, в"яла торгівля, все ще низький рівень цін.

В тодішніх відносинах це взагалі був маразм: він не відпускає, конкретний застій в відносинах, в"яле спілкування, з постійним нашіптуванням «Боженько, скоріше б вже це скінчилось». Боженько почув мої прохання – закінчилось.

Пожвавлення. В економіці – зростання цін, зайнятості, підвищення нормми прибутку, посилення оптимістичних очікувань.

В мене – нова пасія, яка мені з кожним днем подобалась все більше й більше. І тут я вже сподівалась, шо ооот, нарееешті і в мене всьо буде ок, в нас буде любовь-марковь, якої нема ні в кого ну і т.д. (от вам і посилення оптимістичних очікувань).

Піднесення. В економіці – підвищення максимального обсягу виробництва докризового рівня, зростання зайнятості, зростання пропозиції, що перевищує попит і створює умови для нової економічної кризи.

В мене – все на вищому рівні – щоденні спілкування (в інтернеті, правда), наша зустріч (буря позитивних емоцій). І ось тут ось «пропозиція» його ставлення до мене перевищила мій «попит». І всьо. Да здавствуй крізіс!

Криза. Це хана. Тут можна навіть нічого не писати. Знову ж таки: застій в спілкуванні, падіння інтересу, можливо, навіть певне розчарування.

Ну а зараз наші відносини переживають стан депресії. І з всього, шо зараз відбувається, я можу зробити висновок, шо наступні фази будуть вже не з Ним. Бо ж я ой як сумніваюсь, шо в наших відносинах буде фаза «пожвавлення». Тут шанси просто мізерні.

А в той час на горизонті малюється джентльмен Алєхандро. З подарунками і майже постійною увагою.. Ну тут теж я сумніваюсь, шо шось з цього буде. Пожвавлення, піднесення з його участю.. хмм. Малоймовірно теж. Але.. але от моя Пічєнь кричить, шо все ж таки шось буде. А я боюсь її слухать, бо помічаю все частіше, шо існує така тенденція: коли вона каже, шо в мене з кимось накльовуються якісь відносини, навіть якшо я до цеї людини байдужа нині, то вони как ні как, але будуть. Тому подивимось, шо і як буде далі.

Ех, загрузила вас своєю клятою політекономією.. Нє, шоб просто написать всьо по-нормальному, так я порозписувала, блін, тут, да?!)) Ну ви вже звиняйте, бо в мене на носі екзамен з даної дисципліни. І я потроху вже вчу. А тому зараз в мене все лише з економікою асоціюється))

Хочу літа!

Вже все так набридло.

Це грьобане навчання. А зараз ще й заліки ці кляті, постійне нагадування викладачів "Готуйтесь до сесії, а не байдикуйте. Ці оцінки вже в диплом йдуть!"

Ой. Ненавиджу такі періоди.

Зараз подумки в мене вже 8 червня. Ясна погода, десь 16 год дня. Я щойно прибула до себе на дачу і розбираю речі. Половина з них - книжки. Як же ж я без них 2 місяці буду?! :)

Потім я переношусь вже десь на кінець червня. Спекотний літній ранок. Я приготувала сніданок, покормила племінничка і збираюсь на пляж. Наклала в сумку всяких смачеників, вишеньок-черешеньок.. Наготувала "чемодан" малявці - пасочки, грабельки, лопатки. І до води.. ммм.

Липень. До мене приїхала коліжанка, яку я не бачила цілий місяць. Вона нарешті здала своє кляте ЗНО і вибралась до мене. Щаслива (бо ж набрала 190 балів з усіх предметів) і замучана (бо очікування результатів вивели з себе). Ну але ж свіже повітря виконує свою оздоровчу дію і ми, випивши кави з круасанами, валим гуляти в берег.

В серпні, як і минулого літа, ми чекаємо нашу рідню в гості - мій братєльнік з дружиною, і брат дружини зі своєю дружиною :) І знову кожен день посиденьки до глибокої ночі біля костра, походи на пляж і прогулянки в ліс..

Доки писала всьо то, подумки перемістилась в це літо. Як же ж там добре. Тепло. А головне - ніяких турбот, а лише відпочинок, відновлення сил, життєвої енергії, провітрювання думок.

До цього блаженства лишилось вже якихось нещасних 45 днів. Викреслюємо їх потроху. Головне пережити. Головне дожити :)

It's unbelievable

unbelievable

how you do it

© Esthetic Education

Андрухович! в Черкасах! в кількох метрах від мене і моєї Пічєньки!

Аааааа!! Сбилась мєчта ідіота. Нє, двох ідіотів))

Боженько, людоньки, це було просто анбілівібл.

Ітак. По порядку.

Вдень все було ок. Ну, не зовсім так і ок, але терпимо. Думка про те, шо Андрухович зараз в Черкасах тішила і заспокоювала.

Погода була шикарна. Але коли вже підійшов час вилазити з дому на презентацію, почав моросити дощик. Доки я доїхала - пустився ливень, блискало і гриміло, шо мама дарагая.

В таку погоду в будь-який інший день я хєр би висунула на вулицю свого носа і сраку, але не сьогодні.

Ми з Пічєнькой вмостились на першому ряду. Прямо навпроти стола,  за яким мав сидіти пан Андрухович.

Перфоменс почалась. Ми, тільки-но почувши перші ноти того шикарного голосу, замовкли і впали в ступор. Сам Андрухович. Поруч. Невже таке можливо?!

Можливо. Ще й як.

Юрій Ігорович вміє досить гарно привертати увагу читачів. Його хочеться слухати постійно. Цілодобово. Його розповіді, зачитка уривків з книги - це просто щось неймовірне. Голос дійсно заворожує.

Я так захопилась слуханням пана Андруховича, що й забула про те, як жахливо мене мучить головний біль.

Не менш приємно його було слухати, коли він давав відповіді на запитання аудиторії. Пічєнькине питання, написане на листочку, він не розібрав. Але ми виправили ситуацію, задавши його вже після презентації.

Доки чекали можливості сфотографуватись зі славнозвісним поетом, прозаїком, есеїстом, випадково скєнтувались зі Святославом Померанцевим. Хто не знає - він є президентом міжнародного поетичного фестивалю "MERIDIAN CZERNOWITZ". Дуже приємна особистість. Говорити з ним було легко і цікаво. Договорились до того, шо ми з Пічєнькою вирішили відвідати у вересні даний фестиваль. Дуже просили його привезти Андрія Любку до нас в Черкаси. Сподіваємось, колись все-таки він виконає наше невеличке проханнячко))

Фотосесія з Юрієм Ігоровичем - ета била штота с чєм-то. Почнемо з того, що фотографом виступив сам Святослав. Він дуже впевнено, ніби проф. папарацці, виклацував нашим розрядженим фотоапаратом, примовляючи постійно "ну, фотограф з мене не дуже.." Дійшло до того, що Юрій Ігорович вирішив переконатись в можливостях починаючого (чи вже ні) фотомайстра. Трішки критики в адресу фотографа і от ми знову позуємо. Мабуть, це продовжувалось би ще довго, але в нас все ж таки розрядилась мильниця.  Тому довелось завершувати.

Після перфомансу вражень було хоч відбавляй. До сих пір от з Пічєнькою обговорюємо цей вечір. І це все триватиме мінімум з тиждень. Ну але ж, блін, це було просто шикарно.

Отже, величезна подяка Юрію Ігоровичу за те, що завітав до нас, за те, що урізноманітнив наш з Пічєнькою будній вечір, за його відповіді на питання, за декламування наостанок віршу "Пам'ятник", за те, що поспілкувався з нами і сфотографувався. Ну і за афтограф))

І також окрема подяка нашому "фотографу" Святославу Померанцеву. Теж досить цікава особистість. І його за язик ніхто не тягнув, тому най чекає нас на фестивалі :)

Мені не можна пити каву на ніч.

Особливо, коли я виспалась з самого ранку.

Особливо, коли мені наступного дня на навчання.

Але до мене не доходить. Доки писала той клятий останній семінар з  політичної економії, мені жахливо захтілось кави. Тому я й зробила зробила собі свою улюблену - гіркущу і без цукру, як завжди.

Зараз я повна сил і енергії. Хочте - зарядку зроблю, хочте - оббіжу 15 разів навколо будинку. Можу навіть огород засадить))

Але тільки не спать!

І от що мені тепер робить?!

Завтра дуже важливі пари, на яких я маю буть бодрячком. Але ж про то вже можна забуть, бо я буду взагалі капєц завтра зранку - сонне, заспане, ще й плюс до того дуже злюче створіння. Хоча.. В нас же фізкультура завтра першою ж парою стоїть.. Отже, наш ГриБорович швиденько роздуплить всіх. І мене в тому числі :)

Ну нічого. Якшо не допоможе фізра, то завтра ця ж кава буде рятувати мене. І вранці, і в обід, і ввечері :)